Географическое положение Евразии:
Континент расположен в Северном полушарии между примерно 9° з. д. и 169° з. д., при этом часть островов Евразии находится в Южном полушарии. Бо́льшая часть континентальной Евразии лежит в Восточном полушарии, хотя крайние западная и восточная оконечности материка находятся в Западном полушарии.
Континент содержит две части света: Европу и Азию. Линию границы между Европой и Азией чаще всего проводят по восточным склонам Уральских гор, реке Урал, реке Эмба, северо — западному побережью Каспийского моря, реке Кума, Кумо-Манычской впадине, реке Маныч, восточному побережью Чёрного моря, южному побережью Чёрного моря, проливу Босфор, Мраморному морю, проливу Дарданеллы, Эгейскому и Средиземному морям. Это условное разделение сложилось исторически, следствием чего является варьирование определения границ Европы и Азии, вплоть до включения в Европу всего бассейна Каспийского моря, Малой Азии, Леванта, а также Южного Ирана, территорий бассейна рек Тигр и Евфрат, Аравии и Синая, при том, что последний по политическим причинам может быть включён в состав Африки.
В природном отношении резкой границы между Европой и Азией не существует. Континент объединён непрерывностью суши (Евразия также соединена по суше с Африкой, Суэцкий канал — искусственная линия разделения материков) сложившейся на настоящий момент тектонической консолидированностью и единством многочисленных климатических процессов.
Это единственный материк на Земле, омываемый четырьмя океанами: на юге — Индийским, на севере — Северным Ледовитым, на западе — Атлантическим, на востоке — Тихим.
Евразия протянулась с запада на восток до 16 тыс. км, с севера на юг — на 8 тыс. км, при площади ≈53,6 млн км. Это более трети площади всей суши планеты. Площадь островов Евразии составляет около 3,45 млн км².
Из истории открытия и исследования материка:
Евразия — материк древнейших цивилизаций в истории Земли. Это древние цивилизации акватории Средиземного моря — Финикия, Древняя Греция, Византия. Древние цивилизации сформировались и на просторах Азии, на равнинах вдоль рек. Это Междуречье (Месопотамия) в бассейне рек Тигр и Евфрат на территории современного Ирака, древняя индийская цивилизация на Индо-Гангской низменности в бассейне рек Инд и Ганг, китайская — на Великой Китайской равнине в долинах рек Янцзы и Хуанхэ. Известны также древние цивилизации полуострова Индокитай и другие.
Первые географические сведения о Европе и Азии были собраны древними жителями Средиземноморья — египтянами, жителями Крита, финикийцами, греками.
В средние века географические сведения о материке и о разных странах и народах, населяющих Евразию, собирали участники многочисленных торговых экспедиций. По просторам Евразии в разных направлениях продвигались торговые караваны венецианских, арабских, китайских, новгородских купцов. Жители прибрежных районов исследовали прилегающие моря и части океанов.
Первые систематические научные исследования природы Евразии начались в XVIII веке, многочисленные открытия продолжались на протяжении XX-го века. Исследование материка, в том числе открытие его минеральных богатств — полезных ископаемых — продолжается до сих пор.
Вода - один з найсильніших розчинників. Вона здатна розчинити і зруйнувати будь-яку гірську породу на поверхні землі. Потоки води, струмочки і краплі поступово руйнують граніт і каміння, при цьому відбувається вилуговування з них легкорозчинних складових частин.
Жодна міцна порода не зможе протистояти руйнівному впливу води. Це процес довгий, але невідворотний. Солі, які вимиваються з гірських порід, надають морській воді гірко-солоний смак.
Але чому ж вода в морі солона, а в річках - прісна? На цей рахунок є дві гіпотези.
гіпотеза перша
Всі домішки, розчинені водою, зносяться струмками і річками в моря і океани. Річкова вода теж солона, тільки солей в ній в 70 разів менше, ніж у морській воді. Вода з океанів випаровується і знову повертається на землю у вигляді опадів, а розчинені солі залишаються в морях і океанах. Процес "поставки" солей в моря річками триває вже понад 2 млрд. Років - час, достатній, щоб "засолити" весь Світовий океан.
Морська вода містить в собі майже всі елементи, що існують в природі. У ній є магній, кальцій, сірка, бром, йод, фтор, в невеликій кількості містяться мідь, нікель, олово, уран, кобальт, срібло і золото. Хіміки знайшли в морській воді близько 60 елементів. Але найбільше в морській воді міститься хлориду натрію, або кухонної солі, ось тому вона і солона.
На користь цієї гіпотези говорить той факт, що озера, які не мають стоку, - теж солоні. Таким чином, виходить, що спочатку вода в океанах була менш солона, ніж зараз. Але ця гіпотеза не пояснює відмінності в хімічному складі морської і річкової води: в море переважають хлориди (солі соляної кислоти), а в річках - карбонати (солі вугільної кислоти).
гіпотеза друга
Відповідно до цієї гіпотези, вода в океані була солоною спочатку, і виною тому зовсім не річки, а вулкани. Прихильники другої гіпотези вважають, що в період утворення земної кори, коли була дуже висока вулканічна активність, вулканічні гази, що містять пари хлору, брому та фтору, лилися кислотними дощами. Таким чином, перші моря на Землі були ... кислими. Вступаючи в хімічну реакцію з твердими породами (базальтом, гранітом), кисла вода океанів витягувала з гірських порід лужні елементи - магній, калій, кальцій, натрій. Утворилися солі, які нейтралізували морську воду - вона стала менш кислим.
У міру зниження вулканічної активності атмосфера очищалася від вулканічних газів. Склад океанської води стабілізувався приблизно 500 млн. Років тому - вона стала солоною.
Але куди ж пропадають карбонати з річкової води, потрапляючи в Світовий океан? Їх використовують живі організми - для побудови раковин, скелетів і т. Д. А ось хлоридів, які переважають в морській воді, вони уникають.
В даний час вчені зійшлися на тому, що обидві ці гіпотези мають право на існування і не с а взаємно доповнюють один одного.