Основними чинниками міжнародного поділу праці є:
1) географічне положення країн. Наприклад, галузями спеціалізації ряду приморських «вузлових» країн стало обслуговування світової морської торгівлі (Норвегія, Греція, Панама, Кіпр, Сінгапур), тоді як внутрішньоконтинентальні європейські країни спеціалізуються на міжнародних транзитних перевезеннях сухопутним транспортом. Тривала гегемонія Великобританії як найбільшої «майстерні світу» у XVIII–XIX ст. поряд з іншими чинниками пояснювалася і вигідним положенням — острівним на «околиці» Європи і на перетині міжнародних торгових шляхів зі Старого Світу в Новий;
2) природно-ресурсна база країн, яка визначає їхню спеціалізацію на галузях добувної промисловості, сільського і лісового господарства, морського рибальства, рекреації і туризму. Так, країни Перської затоки є великими експортерами нафти, Бразилія, Австралія і Канада — залізної руди, США, Канада, Австралія, Аргентина — зерна, Індія і Шрі-Ланка — чаю, Канада, Швеція, Росія — продукції лісової і деревообробної промисловості, Ісландія, Норвегія, Перу — рибних продуктів, країни Середземномор’я і Вест-Індії спеціалізуються на міжнародному туризмі;
3) соціально-економічні умови (історичні особливості розвитку, національні й релігійні традиції, наявність кваліфікованих трудових ресурсів, нагромадження капіталів, успіхи науково-технічного прогресу, запровадження нових технологій тощо). Саме завдяки цій групі чинників західноєвропейські країни, США і Японія стали лідерами в міжнародному поділі праці, спеціалізуючись здебільшого на високотехнологічних, нематеріаломістких «облагорожених» видах продукції (при цьому природні ресурси в багатьох з них обмежені, а то й зовсім незначні). Останніми роками ці ж чинники сприяли активному залученню в міжнародний поділ праці малих «далекосхідних тигрів»— Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру і Гонконгу.
В умовах НТР поряд із поглибленням господарських відмінностей окремих груп виробників зростає їх взаємозалежність не тільки в обміні результатами праці, але й в організації спільного виробництва і збуту. Таким чином, міжнародний поділ праці і роз’єднує виробників, і створює господарські стимули для їх «об’єднання», консолідації зусиль на різних стадіях виробництва і реалізації товарів і послуг. Міжнародний поділ праці вступає у вищу стадію — міжнародну економічну інтеграцію, що являє собою об’єктивний процес розвитку особливо глибоких і стійких взаємозв’язків окремих груп країн при до узгодженої міждержавної політики.
Объяснение:
Самые солёные воды мирового океана - Красное море(Внутреннее море Индийского океана-солёность 43 процента),Средиземное море(связанный на западе с Атлантическим океаном-39% солёности),Чёрное море(бассейна Атлантического океана-19% солёности), Карское море(Окраинное море Северного Ледовитого океана-10% солёности), Баренцево море(Окраинное море Северного Ледовитого океана-35% солёности) Бенгальский Залив(в северо-восточной части Индийского океана 32% солёности) Карибское море(атлантический океан-35% солёности)
Василий Даниилович Поярков (1597 —1667) — русский землепроходец XVII века, «письменный голова».
Прожил 70 лет. НО, точная дата рождения неизвестна, а дата смерти 1667 год (или 1668 - в разных источниках по разному).
*полужирным текстом выделил самое главное:*
В июне 1643 года отряд из 133 человек под руководством Пояркова выступил из Якутска. Эта экспедиция была подготовлена и снаряжена Петром Головиным, якутским воеводой. Цель экспедиции – изучение Амура и Охотского моря.
Весной 1644 года Поярков с командой первыми из русских людей дошли до реки Зеи. От голода и болезней умерло 40 человек из его отряда, еще десять погибли в стычках с местным населением. Тем не менее, начав сплав по реке Зее, казаки через несколько дней вышли в Амур, а уже через месяц дошли до Тихого океана. И здесь встали на зимовку. После зимовки русские путешественники вышли в море и впервые увидели остров Сахалин.
Покорение морских просторов на плоскодонных речных судах не увенчалось успехом. Суденышки были выброшены на берег материка и разбились. По морскому берегу участники экспедиции добрались до устья реки Ульи (близ современного города Охотска), и здесь они наткнулись на старую избу, в которой несколькими годами ранее зимовал другой русский землепроходец, Иван Москвитин. После непродолжительного отдыха отряд отправился на лыжах в обратный путь. На берегу реки Маи были построены новые корабли, и по рекам Алдан и Лена в 1646 году путешественники вернулись в Якутск. Из 133 человек в живых осталось только 50.
Эта экспедиция была невероятно трудной и опасной. Но и ее результаты были очень значительными. На картах появились все реки, по которым путешественники, было детально записано всё, что они видели своими глазами и слышали от местного населения. И конечно, главным итогом стало то, что появилась практическая возможность выхода из реки Амур в Тихий океан и было совершено плавание по Амуру и Охотскому морю.