Потужність літосфери під океанами сягає 5 — 100 км (мінімальна під серединно-океанічними хребтами, максимальна на периферії океанів), під континентами — 25 — 200 км і більше (мінімальна — під молодими гірськими утвореннями, вулканічними дугами і континентальними рифтовими зонами, максимальна — під щитами древніх платформ). Найбільша потужність літосфери гається на найменш прогрітих, а найменша — на найбільш прогрітих ділянках. Найбільші структурні одиниці літосфери — літосферні плити, розміри яких у поперечнику становлять 1 — 10 тис. км.
У сучасну епоху літосфера розділена на 7 головних і декілька дрібніших плит. Межі плит є зонами максимальної тектонічної, сейсмічної і вулканічної активності. Рух літосферних плит і блоків, а також його можливі причини вивчаються геодинамікою.
Під континентами і океанами літосфера переходить в астеносферу, твердість і в'язкість речовини якої нижчі, ніж у літосфери. Разом з астеносферою літосфера утворює тектоносферу Землі, в якій відбуваються основні геологічні процеси.
Для позначення зовнішньої оболонки літосфери вживався нині застарілий термін Сиаль, що походить від назви основних елементів гірських порід: Si (лат. Silicium — силіцій) та Al (лат. Aluminium — алюміній).
На Землі виділяють три сейсмічні пояси:
Тихоокеанське вогняне кільце утворює майже замкнуте коло, що охоплює окраїни Тихого океану (370 діючих вулканів);
Розгалужена система серединно-океанічних хребтів, що охоплює усі океани планети;
Альпійсько-Гімалайський пояс охоплює Середземномор'я, гори Південної Азії та зливається з Вогняним кільцем у області Індонезійських морів та архіпелагів.
Непал – это самобытная и удивительная страна, которая открылась для посещения иностранцами только в 1951-м году. До 2007 года в стране правила абсолютная монархия, что для современных государств редкость. Большая часть Непала занята горами, где нет автомобильных дорог. Во всей стране существует только одна железная дорога. Неудивительно, что Непал стал центром горного туризма, но обо всем по прядку. Непал – это самая высокогорная страна в мире Почти половина территории покрыта горами (на фото справа, кликните на фото для увеличения). 8 из 10 самых высоких гор в мире находятся именно здесь. Не стоит думать, что горы необитаемы. Конечно, плотность населения в горных районах невысокая, но люди тут живут и вполне счастливы. Такие картины горных поселений (на фото справа) не редкость. Нажмите на фото, чтобы увидеть его в большом размере. Непал – абсолютный рекордсмен по перепаду высот внутри своей территории. Самая нижняя точка находится на высоте 59 метров, а самая высокая – это гора Эверест высотой 8848 метров. С точки зрения климата Непал разделяется на три большие области. Первая находится на границах с Индией и носит название “тераи”. Высота над уровнем моря тут не превышает 500 метров. Это самая плодородная и густонаселенная область страны, в которой развито земледелие и скотоводство. Можно сказать, что тераи кормит всю страну. Вторая область холмистая. Главным местом в этой области является долина Катманду. Крупные города Катманду и Покхара находятся именно в этой зоне.
Самое распространённое представление - Три слона ( держат Землю) стоят на большой черепахе . Но существовали и другие представления: Древние греки - Представляли себе Землю плоской. Землю они считали плоским диском, окруженным недоступным человеку морем, из которого каждый вечер выходят и в которое каждое утро садятся звезды. Египет - Мир в представлении древних египтян: внизу — Земля, над ней — богиня неба; слева и справа — корабль бога Солнца, показывающий путь Солнца по небу от восхода до заката. Индия - Древние индийцы представляли Землю в виде полусферы, которая опирается на четырех слонах. Слоны стояли на огромной черепахе, которая плавала в молочном море. Всех этих животных обвивала кольцами черная кобра Шешу, а ее тысячи голов подпирали Вселенную. Знаменитый древнегреческий ученый Аристотель (IV в. до н. э.) первым использовал для доказательства шарообразности Земли наблюдения за лунными затмениями. Клавдий Птолемей (2 в. н. э.) - древнегреческий астроном, математик, оптик, теоретик музыки и географ. В период с 127 по 151 год жил в Александрии, где проводил астрономические наблюдения. Он продолжил учение Аристотеля относительно шарообразности Земли. Он создал свою геоцентрическую систему мироздания и учил, что все небесные тела движутся вокруг Земли в пустом мировом пространстве.
Потужність літосфери під океанами сягає 5 — 100 км (мінімальна під серединно-океанічними хребтами, максимальна на периферії океанів), під континентами — 25 — 200 км і більше (мінімальна — під молодими гірськими утвореннями, вулканічними дугами і континентальними рифтовими зонами, максимальна — під щитами древніх платформ). Найбільша потужність літосфери гається на найменш прогрітих, а найменша — на найбільш прогрітих ділянках. Найбільші структурні одиниці літосфери — літосферні плити, розміри яких у поперечнику становлять 1 — 10 тис. км.
У сучасну епоху літосфера розділена на 7 головних і декілька дрібніших плит. Межі плит є зонами максимальної тектонічної, сейсмічної і вулканічної активності. Рух літосферних плит і блоків, а також його можливі причини вивчаються геодинамікою.
Під континентами і океанами літосфера переходить в астеносферу, твердість і в'язкість речовини якої нижчі, ніж у літосфери. Разом з астеносферою літосфера утворює тектоносферу Землі, в якій відбуваються основні геологічні процеси.
Для позначення зовнішньої оболонки літосфери вживався нині застарілий термін Сиаль, що походить від назви основних елементів гірських порід: Si (лат. Silicium — силіцій) та Al (лат. Aluminium — алюміній).
На Землі виділяють три сейсмічні пояси:
Тихоокеанське вогняне кільце утворює майже замкнуте коло, що охоплює окраїни Тихого океану (370 діючих вулканів);
Розгалужена система серединно-океанічних хребтів, що охоплює усі океани планети;
Альпійсько-Гімалайський пояс охоплює Середземномор'я, гори Південної Азії та зливається з Вогняним кільцем у області Індонезійських морів та архіпелагів.