Объяснение:
Действительно, в Индонезии с начала 19 века зарегистрировано около 100 подземных толчков. И чем ближе к нашему времени, тем они случались чаще и были более разрушительными.
Одно из самых страшных землетрясений произошло в 2004 году, длилось несколько дней и сопровождалось цунами. Причина его была в том, что произошло резкое движение Индийской тектонической плиты под Бирманскую (нормальная скорость этого движения - 6,5 см в год). Жертвами стали 230 тысяч человек в 14 странах на побережье Индийского океана. Индонезия пострадала сильнее всех (за ней следуют Шри Ланка, Индия и Таиланд). Магнитуда доходила до 9. и это третье сильнейшее в мире землетрясение, зафиксированное на сейсмографе.
Еще одно крупнейшее землетрясение произошло в апреле 2012 на побережье Северной Суматры. Магнитуда составляла 8. по шкале Рихтера. Эпицентр находился на глубине 23 км в Индийском океане на Индо-Австралийской плите - оно необычно тем, что связано не с наплывом одной плиты на другую, а с расколом одной плиты на Индийскую и Австралийскую части. Потому оно и не вызвало сильное цунами и катастрофические разрушение
Времена́ го́да — части, которые выделяют в годовом цикле.
Времена года различаются как:
Календарные времена года — в большинстве стран мира принято деление года на четыре сезона, по три календарных месяца в каждом. Однако индийский календарь, например, делит год на 6 сезонов, по 2 месяца в каждом[1], а календарь саамов — на восемь[2][3].
Астрономические времена года, которые отсчитываются от точек солнцестояния (зима, лето) и равноденствия (осень, весна)[4][5].
Фенология определяет длительность и сроки начала каждого климатического времени года в соответствии с природными явлениями (используя понятие «сезон»). Каждый сезон отличается характерными для него погодными и температурными условиями.
Смена времён года обусловливается годичным периодом обращения планеты вокруг Солнца и наклоном оси вращения Земли относительно орбитальной плоскости и, в небольшой степени, эллиптичностью орбиты[6][7].
На земній кулі залежно від розподілу сонячного тепла й основних типів повітряних мас за класифікацією радянського кліматолога Алісова Бориса Павловича виділяють 7 основних і 6 перехідних кліматичних поясів. В області екватора розташований екваторіальний кліматичний пояс, біля північного і південного тропіків розташовані два тропічні пояси, у помірних широтах — два помірні, біля полюсів — полярні: арктичний і антарктичний. Назви поясів дані за їхнім географічним положенням. У кожному основному поясі клімат визначає насамперед повітряна маса. Між основними кліматичними поясами розташовані перехідні пояси: два субекваторіальні, два субтропічні, субарктичний і субантарктичний. Вони характеризуються зміною повітряних мас, які приходять із сусідніх основних кліматичних поясів залежно від сезонів року. Так, у північному субтропічному поясі влітку панують тропічні повітряні маси, а взимку — помірні.
Межі кліматичних поясів проходять загалом паралельно до екватора, однак місцями вони відхиляються від загального напряму. Це пояснюється тим, що на їхнє розміщення впливає не лише нагрів земної поверхні (що залежить насамперед від кута падіння сонячних променів), а й рельєф, океанічні течії, льодовики та інші кліматотворні чинники.
У межах кліматичних поясів розрізняють кліматичні області з різноманітними типами клімату.