Кліматичні умови Атлантики багато в чому визначаються його великою меридіональною протяжністю, особливостями формування баричного поля. Своєрідністю конфігурації акваторії більше в помірних широтах, ніж в екваторіально-тропічних. На північній і південній околиці знаходяться величезні регіони охолоджування і формування вогнищ високого атмосферного тиску Гренландського і Арктичного басейнів, Антарктиди - на півдні.
Через могутній центр охолоджування - Антарктиду, Південна півкуля значною мірою холодніше північної, термічний екватор над Атлантикою, як і для планети, зміщений в Північну півкулю. В північній частині Океану розташований Ісландський мінімум, особливо активний глибокий в зимовий час, він визначає характер погоди не тільки над океаном, але на значній території Євразії.
Розташований південніше Північно-Атлантичний (Азорський) максимум найбільш активний влітку, в ньому формується морське тропічне повітря. В приекваторіальних широтах - над ячейками максимального нагріву і зниженого тиску постійно формується маса теплого і дуже вологого повітря.
В Південній півкулі центром високого тиску в субтропічних широтах є Південно-атлантичний максимум, в помірних і субтропічних широтах - зона зниженого тиску, а над Антарктидою область постійно високого тиску, багато в чому визначаюча погоду в прилеглих районах океану. Від субтропічних максимумів до екватора під кутом до екватора дмуть пасати: північно-східного напряму в Північній півкулі і південно-східного - в Південному. Стійкість напряму цих вітрів до 80% в рік, сила вітрів більш мінлива і складає 1- ів. В помірних широтах обох півкуль панують вітри західних складових, із значними швидкостями, в Південній півкулі часто перехідні в шторм - сорокові", що "ревуть
Объяснение:
Основними формами земної поверхні є гори і рівнини. Гори бувають різними за висотою: низькі (до 1000 м), середні (1000–2000 м) і високі (понад 2000 м). Рівнини теж поділяються за висотою: низовини (до 200 м), височини (200–500 м).