Нераціональне природокористування прийнято ділити на ресурсне, галузеве і територіальне.
Ресурсне природокористування пов’язано з використанням природних ресурсів:
надрокористування – видобуток корисних копалин;
землекористування – використання земельних і ґрунтових ресурсів;
водокористування – використання водних ресурсів;
лісокористування – використання лісових багатств;
промислове природокористування – видобуток промислового звіра, рибна ловля.
Головні проблеми – виснаження природних ресурсів в результаті інтенсивної експлуатації і утилізація відходів. Під виснаженням розуміється: по-перше, скорочення запасів; по-друге, погіршення якості природних ресурсів. Відомо, що в результаті видобутку корисних копалин скорочуються запаси і погіршується якість мінеральних, лісових, водних ресурсів планети.
Ерозія грунтів – причина виснаження земельних ресурсів. Найбільшою мірою вона проявляється в степовій і лісостеповій зонах, де приблизно половина сільськогосподарських угідь відноситься до ерозійнонебезпечних.
Нераціональне лісокористування призвело до скорочення площі найбільш цінних корінних лісів, погіршення якості залишилися лісових насаджень. Порушення місць існування веде до зменшення видового різноманіття тваринного світу.
У гірничодобувній промисловості утворюється величезна кількість відходів, які складуються у вигляді рукотворних гір – відвалів. Силою своєї тяжкості вони тиснуть на земну поверхню, порушуючи режим підземних вод, викликаючи провали й осідання грунту. Наприклад, в Росії така ситуація складається в гірничодобувних районах Уралу, Кузбасу, Центрального Чорнозем’я (Курська магнітна аномалія).
Особливості галузевого природокористування визначаються специфікою виробництва, технічним станом машин і устаткування, виконанням природоохоронного законодавства. Діяльність промислових підприємств і транспорту пов’язана з різноманітним забрудненням.
Забруднення – це привнесення в навколишнє середовище невластивих їй компонентів, а також перевищення концентрації наявних (пестициди, діоксид сірки, солі важких металів).
Викиди хімічних речовин надходять в атмосферу, гідросферу, грунт, живі організми, викликаючи небезпечні захворювання.
Шум, вібрація, радіоактивне забруднення також негативно впливають на якість навколишнього середовища.
Територіальне природокористування відображає фізико-географічні та економіко-географічні особливості території, характер освоєння і вимагає різних підходів до його раціоналізації.
Природно-зональний рівень виражає універсальні географічні закономірності: зональність, висотну поясність. Тут формуються основні риси сільськогосподарського і лісогосподарського природокористування. Відмінності в забезпеченості теплом і вологою між природними зонами позначаються на біологічній продуктивності ландшафтів, а значить, і на їх стійкості до антропогенних впливів.
Регіональний рівень пов’язаний з історією освоєння території, що склалася культурою природокористування, спеціалізацією господарства.
Локальний рівень означає природокористування в промислових центрах, а також на окремих підприємствах, спеціалізація виробництва і масштаби яких визначають ступінь їх екологічної небезпеки.
Китай располагается в Восточной Азии и занимает большую часть западного побережья Тихого океана. Эта страна считается третьей по площади страной на земном шаре: ее площадь равняется 9,6 миллиона квадратных километров. Китайская Народная Республика омывается Южно-Китайским, Восточно-Китайским и Желтым морями, а также – Бохайским заливом. В прибрежной территории находятся более пяти тысяч островов. Столица Китая – один из крупнейших городов мира – Пекин. Большая часть площади Китая расположена в умеренном поясе (здесь климат – континентально-муссонный). В тропическом и субтропическом поясе лежат южные районы, а северные находятся на границе с холодным поясом. Разные районы страны имеют резкие различия по климатическим условиям. По численности населения Китайская Народная Республика находится на первом месте в мире: оно составляет около двадцати двух процентов населения Земли. Самые густонаселенные районы страны – это равнины в нижнем течении рек Цяньтанцзян и Янцзы, в дельте Чжуцзян, Хуанхуайская равнина и Сычуаньская впадина. Проживают в Китае люди 56 национальностей. Самой многочисленной национальностью считается хань, составляющая около 92% населения Китая. Остальные 55 национальностей – всего 8%, и их называют национальными меньшинствами (это маньчжуры, чжуаны, ияне, хуэйцы, уйгурты, маочане, тибетцы, монголы и туцзяне). Независимо от численности, все национальности равноправны. Общепринятый язык в Китае – китайский (ханьский). Сейчас официальным языком является «путунхуа» – язык общения всех национальностей Китая. Китай – древнейшая цивилизация мира. История Китая, сохранившаяся в письменных памятниках старины, отметила более пяти тысяч лет. Этот факт сам по себе создал мощнейший потенциал, на основании которого базируется культура нынешнего Китая.
На территории Евразии, по которой проходят гигантские сейсмические пояса земного шара, происходит большая часть землетрясений на Земле. Самый активный - Тихоокеанский сейсмический пояс, с ним связаны многие землетрясения. Одно из них в 1923 г. разрушило столицу Японии - город Токио. При этом погибло более 100 тыс. человек. Европейско-азиатский сейсмический пояс проходит по южной окраине Евразии.
К сейсмическим поясам приурочены и области вулканизма. Особенно много вулканов в Тихоокеанском «огненном кольце». Самый высокий действующий вулкан Евразии - Ключевская Сопка, его высота 4750 м. На одном из Больших Зондских островов расположен вулкан Кракатау, известный в своими мощными извержениями.
С землетрясениями и извержениями вулканов связаны самые разрушительные стихийные бедствия. Почти все они связаны с процессами горообразования. Особенно часты землетрясения и извержения вулканов в Тихоокеанском поясе складчатых гор на Японских и Филиппинских островах. Разрушительное землетрясение, унесшее десятки тысяч человеческих жизней, произошло в 1988 г. в Армении.
Нераціональне природокористування прийнято ділити на ресурсне, галузеве і територіальне.
Ресурсне природокористування пов’язано з використанням природних ресурсів:
надрокористування – видобуток корисних копалин;
землекористування – використання земельних і ґрунтових ресурсів;
водокористування – використання водних ресурсів;
лісокористування – використання лісових багатств;
промислове природокористування – видобуток промислового звіра, рибна ловля.
Головні проблеми – виснаження природних ресурсів в результаті інтенсивної експлуатації і утилізація відходів. Під виснаженням розуміється: по-перше, скорочення запасів; по-друге, погіршення якості природних ресурсів. Відомо, що в результаті видобутку корисних копалин скорочуються запаси і погіршується якість мінеральних, лісових, водних ресурсів планети.
Ерозія грунтів – причина виснаження земельних ресурсів. Найбільшою мірою вона проявляється в степовій і лісостеповій зонах, де приблизно половина сільськогосподарських угідь відноситься до ерозійнонебезпечних.
Нераціональне лісокористування призвело до скорочення площі найбільш цінних корінних лісів, погіршення якості залишилися лісових насаджень. Порушення місць існування веде до зменшення видового різноманіття тваринного світу.
У гірничодобувній промисловості утворюється величезна кількість відходів, які складуються у вигляді рукотворних гір – відвалів. Силою своєї тяжкості вони тиснуть на земну поверхню, порушуючи режим підземних вод, викликаючи провали й осідання грунту. Наприклад, в Росії така ситуація складається в гірничодобувних районах Уралу, Кузбасу, Центрального Чорнозем’я (Курська магнітна аномалія).
Особливості галузевого природокористування визначаються специфікою виробництва, технічним станом машин і устаткування, виконанням природоохоронного законодавства. Діяльність промислових підприємств і транспорту пов’язана з різноманітним забрудненням.
Забруднення – це привнесення в навколишнє середовище невластивих їй компонентів, а також перевищення концентрації наявних (пестициди, діоксид сірки, солі важких металів).
Викиди хімічних речовин надходять в атмосферу, гідросферу, грунт, живі організми, викликаючи небезпечні захворювання.
Шум, вібрація, радіоактивне забруднення також негативно впливають на якість навколишнього середовища.
Територіальне природокористування відображає фізико-географічні та економіко-географічні особливості території, характер освоєння і вимагає різних підходів до його раціоналізації.
Природно-зональний рівень виражає універсальні географічні закономірності: зональність, висотну поясність. Тут формуються основні риси сільськогосподарського і лісогосподарського природокористування. Відмінності в забезпеченості теплом і вологою між природними зонами позначаються на біологічній продуктивності ландшафтів, а значить, і на їх стійкості до антропогенних впливів.
Регіональний рівень пов’язаний з історією освоєння території, що склалася культурою природокористування, спеціалізацією господарства.
Локальний рівень означає природокористування в промислових центрах, а також на окремих підприємствах, спеціалізація виробництва і масштаби яких визначають ступінь їх екологічної небезпеки.
Объяснение: