сравнительная - характеристика европейской и азиатской частей россии. европейская часть россии находится на западе страны, протянувшись от западных ее границ до урала. азиатская часть россии находится на востоке страны, тянется от урала до тихого океана и включает бескрайние просторы сибири и дальнего востока. площадь восточной зоны примерно в 3 раза больше, чем западной, но эгп ее менее выгодно, так как она удалена от главных хозяйственных центров страны, европейских стран, имеет слабую сухопутную связь с другими частями страны. восточная зона имеет выход к морям тихого и северного ледовитого океанов, водными путями связана со странами азиатско-тихоокеанского региона, а западная выходит к морям атлантического океана. природными ресурсами лучше обеспечена восточная зона: в ней находится 80% топливных, 75% лесных, 70% водных и 75% гидроэнергетических ресурсов. только железной рудой западная зона обеспечена лучше. но природные условия на востоке менее благоприятны (болота, вечная мерзлота, суровый климат, горный рельеф) . строительство здесь обходится в 3—5 раз дороже, чем на западе страны. средняя плотность населения восточной зоны в 12 раз меньше, чем западной. размещено оно гораздо более неравномерно, концентрируясь на юге зоны, вдоль рек и железных дорог, огромные территории вообще не заселены. условия жизни людей на востоке тоже более сложные, к суровым природным условиям добавляется нехватка жилья, низкая бытовая обустроенность. городов здесь меньше, городов-миллионеров всего два, однако доля городского населения выше за счет слабого развития сельского хозяйства и немногочисленности населения, занятого в нем. основу хозяйства восточной зоны составляет добывающая промышленность. здесь добывается основная часть нефти, газа и угля. сельское хозяйство развито слабее, в основном на юге, оно не удовлетворяет потребности населения зоны в продуктах. роль региона в страны постоянно возрастает. в 70—80-е годы восточный макрорегион стал главной топливно-энергетической базой страны, основным производителем алюминия, поставщиком руд цветных, редких металлов, рыбы и лесопродуктов. на западе преобладает обрабатывающая промышленность, сельское хозяйство развито гораздо лучше, чем на востоке. здесь производится 4/5 продукции промышленности и сельского хозяйства, 9/10 научной продукции, размещена основная часть банковского капитала. такие значительные различия в хозяйстве двух зон объясняются не только различиями в эгп и особенностями природных ресурсов, но и особенностями освоения территории страны — западная часть страны была гораздо лучше освоена и заселена.
Сільське господарство США є багатогалузевим. Важливу роль відіграють і землеробство, і тваринництво. Орні землі становлять 180 млн гектарів (це більше, ніж в усій Латинській Америці), природних пасовищ - майже 220 млн гектарів. Понад 18 млн гектарів земель у посушливій західній частині країни штучно зрошується.
У землеробстві головними є кормові культури: кукурудза, сорго, ячмінь, сіянії трави. Так званий кукурудзяний пояс знаходиться на Центральних рівнинах. Тут щороку вирощують 200-230 млн тонн кукурудзи, або 2/5 її світового збору. Пшениці як продовольчого зерна одержують 60-80 млн тонн, її посіви зосереджені в преріях, у так званому пшеничному поясі, який простягнувся від Канади до Техасу.: «кукурудзяний", і «пшеничний» пояси належать до найбільш відомих зернових районів світу, їх освоєння є легендарною сторінкою американської історії. Природні] умови мало впливають на валові збори зерна і посівні площі. Проте розміри їх коливаються з року в рік у зв'язку з кон'юнктурою на внутрішньому і особливо світовому ринках. З олійних культур поширені соя, арахіс і, останнім часом, соняшник. До Другої світової війни США були головним імпортером олії, тепер завдяки сої вени стали її головним експортером. У північних штатах вирощують цукрові буряки,, в дельті Міссісіпі, у Флориді та Гаванських островах - цукрову тростину. Збір картоплі порівняно незначний, оскільки, як і хліба, її споживають у країні мало. Збір та різноманіття овочів і фруктів у країні чи не найбільші у світі, їх споживають багато, протягом усього року у свіжому вигляді. Значна їх частина іде на переробку особливо на виготовлення соків. Колись овочі й фрукти вирощували на кожній фермі, тепер тільки в спеціалізованих районах. Це узбережжя Великих озер, Приатлантична низовина, Флорида та Каліфорнія. Овочі й фрукти для власного споживання, як і інші продовольчі товари, фермери купують у магазинах.
каво еще раз
Объяснение: