Еги́пет официальное название: Ара́бская Респу́блика Еги́пет — государство, расположенное в Северной Африке и на Синайском полуострове Азии и являющееся поэтому страной двух материков. Столица Египта-Каир. Численность населения Египта-92 137 000 чел. В Каире проживает 8 026 454 чел. Официальный язык-арабский (самый сложный язык в мире!) Религия-в Египте живут Мусульмане.
На северо-востоке граничит с Израилем. На юге с Суданом. На западе с Ливией. На севере территория омывается водами Средиземного, на востоке — Красного морей. Оба моря соединены посредством искусственно сооружённого Суэцкого канала.
Полезные ископаемые
Недра страны содержат запасы нефти, природного газа, железной руды, фосфатов, известняка, марганца, цинка, свинца.
Внутренние воды
Река Нил, одна из самых больших рек в мире (6852 км). Эта великая река и стала колыбелью цивилизации в регионе.
Почва и растительность
Около 96 % территории страны занимают пустыни, 4 % приходится на дельту и долину реки Нил.
Животный мир
Для фауны Египта характерны газели, лисы, тушканчики, гиены, шакалы, бегемоты, крокодилы, верблюды, большое количество птиц, насекомых, ящериц и змей.
Образование Томской губернии датируют 1804 годом, в этот же период времени появился и первый геральдический символ нового территориального образования. Последний дореволюционный символ был утвержден в 1878 году.
Его изображение идентично современному геральдическому знаку области. Исключение составляет лента, обвивающая дубовые листья, – на историческом гербе изображалась известная Андреевская лента. Схожа и цветовая палитра двух гербов и символика цветов. Серебро ассоциируется с надеждой, чистотой, благородством, червленый цвет – это любовь к родине и готовность ее защищать, черный – постоянство, вечность. Белый и зеленый в ленте современного герба символизируют Сибирь, ее лесные богатства и чистоту.
Південна Америка - південний материк Західної півкулі між 12°28' пн. ш. (мис Галлінас на півострові Гуахіра) і 53°54' пд. ш. (мис Фроуерд на півострові Брансуік), 34°47' зх. д. (мис Кабу-Бранку) і 81°20' зх. д. (мис Паріньяс).
На півночі материк омивається водами Карибського моря, на сході - Атлантичного океану, на півдні - Магелланової протоки і на заході - Тихого океану. Вузьким Панамським перешийком Південна Америка зв'язана з Центральною і Північною Америкою.
Площа материка 17,65 млн. км2, з островами 18,28 млн. км2.
До складу Південної Америки відносять острови Підвітряні і Тринідад, Фолклендські острови й архіпелаг Вогняна Земля (на півдні якого знаходиться мис Горн, південний край усієї Південної Америки - 55°59' пд. ш.), острови південного Чилі, Галапагос та інші.
Береги
Береги Південної Америки розчленовані дуже слабко, лише на південному заході вони сильно порізані фіордами. Окремі великі затоки глибоко вдаються в сушу: на заході - затока Гуаякіль, на півночі утворивши Венесуельську затоку й озеро-лагуну Маракайбо і на південному сході - Ла-Плата.
На Тихоокеанському узбережжі переважають прямолінійні вирівняні абразивні бухтові й акумулятивні береги, у Перу - переважно скелясті. На Атлантичному узбережжі береги також вирівняні, але вже низинні. На південь від затоки Гуанабара до 30° пд. ш. береги дрібно розчленовані і мають зручні бухти; відкриті серповидні затоки типові для берегів Патагонії.
Рельєф
У рельєфі Південної Америки чітко виділяються рівнинно-плоскогірний платформний поза-андійський Схід і гірський андійський Захід, що відповідає рухливому орогенічному поясу. Підвищення Південноамериканської платформи представлені Гвіанським, Бразильським і Патагонським плоскогір'ями, прогини - низинами і рівнинами Льянос-Оріноко, Амазонською, Бені-Маморе, Гран-Чако, Межиріччям (рік Парана й Уругвай) і Пампою; зі сходу плоскогір'я обрамлені вузькими переривчастими смугами берегових рівнин.
Гвіанське плоскогір'я підвищується до центру (г. Немлинця, 3014 м), Бразильське - із північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське - зі сходу на захід (до 2200 м). У рельєфі Гвіанського і Бразильського плоскогір'їв переважають цокольні порожні, хвилясті рівнини (вис. до 1500-1700 м), у межах яких виділяються останцеві конусоподібні вершини і кряжі (наприклад, Серра-ду-Еспіньясу) або переважно пісковикові, височини - так звані шапади (Ауян-Тепуї і Рорайма та інші).
Східний край Бразильського плоскогір'я розбитий на окремі масиви (Серра-да-Мантікейра й інші), що мають характерні форми "цукрових голів" (наприклад, Пан-ді-Асукар у Ріо-де-Жанейро). Прогини і западини Бразильського плоскогір'я в рельєфі виражені моноклінарно-пластовими рівнинами з піднятими краями-куестами, акумулятивними рівнинами (западина р. Сан-Франсіску) або лавовим плато (у середній течії Парани). У рельєфі Патагонії переважають шаруваті, вулканічні плато, прикриті стародавніми мореними і водно-льодовиковими відкладеннями; плато прорізані глибокими каньйонами річок, що зароджуються в Андах.
Система хребтів Анд простягається на 9000 км на північ і захід материка. На сході і північному сході, у Венесуелі, - два ланцюги Карибських Анд, глибоко розчленовані розламами і річковою ерозією.
Основна, меридіональна система Анд, або Андійських Кордильєр, що сягає 6960 м (г. Аконкагуа), височіє на заході Південної Америки і підрозділяється на Північні, Центральні і Південні Анди.
Північні Анди (до 5° пд. ш.) відрізняються чергуванням високих складчасто-брилових хребтів і глибоких западин. В Еквадорі вони складаються зі Східних і Західних Кордильєр, западина між якими заповнена продуктами діяльності вулканів Чімборасо, Котопахі й інших. У Колумбії виділяються три основні частини Кордильєр (Східна, Центральна і Західна), розділені западинами рр. Магдалена і Каука. Вулкани (Уіла, Руїс, Пурасе тощо) зосереджені в основному в Центральній і на Західній частині Кордильєр; для центральної частини Східних Кордильєр типові стародавньоозерні плато, висота 2-3 тис. м. На півночі і заході лежать найбільш великі на андійському заході низовини - Прикарибська і Притихоокеанська.
Объяснение: