Характеристика основних типів ґрунтів України Типи ґрунтів : Особливості розміщення ґрунтів на території україни : Умови формування ґрунтів : Основні характеристики:
На території України сформувалися ґрунти різних типів. Їх поширення на рівнинній частині підпорядковане закону широтної зональності, тобто ґрунти змінюються з півночі на південь.
Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб, Тому вони мають низьку родючість.
Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході й Правобережжі України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них також незначний — 3 %, їх природна родючість відносно невисока, але достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Чорноземні ґрунти сформувалися в умовах недостатньої зволоженості під степовою рослинністю. Великий вміст гумусу (до 9 %) та зерниста й грудкувата структура роблять їх найродючішими не тільки в Україні, а й у світі. Гумусний шар у чорноземах має значну потужність — від 40 см до 1 м і більше. Ці ґрунти, що вкривають майже 60 % території України, є її національним багатством. Загалом в Україні зосереджена п'ята частина всіх чорноземів світу. У різних частинах країни поширені різні підтипи чорноземів: у лісостепу — чорноземи опідзолені і чорноземи типові, у північній смузі степу — чорноземи звичайні, у середній смузі степу — чорноземи південні. Різноманітність підтипів і їхні властивості зумовлені різною зволоженістю території.
На сухих степових ділянках в умовах недостатнього зволоження і бідної рослинності утворились каштанові ґрунти. Вони мають незначний вміст гумусу — 3 %, але досить потужний гумусовий горизонт — до 55 см. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці ґрунти потребують додаткового зволоження.
Крім основних зональних типів ґрунтів на рівнинній частині України на Поліссі сформувалися болотні ґрунти й торфово-болотні, а в долинах річок — лучні й Лучно-болотні.
У лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним умістом солей. У південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщі. Для вирощування рослин такі ґрунти потребують промивання і гіпсування. Внаслідок інтенсивного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на Солоді, в яких засолений шар зникає, зате з'являються глейові горизонти.
Главной причиной интенсивного и повсеместного ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ ОКЕАНА и АТМОСФЕРЫ является поглощение большей части поступающей на Землю солнечной радиации верхним слоем воды. Поглощенное тепло служит источником энергии, необходимой для круговорота воды в эпигеосфере. Благодаря ему температура верхнего слоя воды обычно выше температуры нижнего слоя воздуха. Возникающая вследствие этого конвекция в атмосфере уменьшает содержание водяного пара в приводном слое испарению, а тем самым и переносу тепла в атмосферу. Интенсивности этих процессов благоприятствует очень малая вязкость воздуха и воды. Как правило, наиболее интенсивны они в районах (очагах) с большими горизонтальными градиентами температуры воды и воздуха (в первую очередь, во фронтальных зонах, разделяющих теплые и холодные течения), а также в районах, где температура верхнего слоя воды значительно выше, чем нижнего слоя воздуха. Один из важнейших очагов ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ ОКЕАНА и АТМОСФЕРЫ находится в Атлантическом океане, к югу от острова Ньюфаундленд. Исследование процесса ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ ОКЕАНА и АТМОСФЕРЫ, начало которому было положено Э. X. Ленцем и М. Ф. Мори, является одной из центральных проблем современной океанологии, метеорологии и климатологии. Оно включает изучение микро процессов (т. е. физических особенностей процессов на границе двух сред и близ нее) и макро процессов (закономерностей обмена веществом, энергией и количеством движения между океаном и атмосферой в географическом плане).
Океаническая кора состоит главным образом из базальтов. Согласно теории тектоники плит, она непрерывно образуется в срединно-океанических хребтах, расходится от них и поглощается в мантию в зонах субдукции. Поэтому океаническая кора относительно молодая, и самые древние её участки датируются поздней юрой. Толщина океанической коры практически не меняется со временем, поскольку в основном она определяется количеством расплава, выделившегося из материала мантии в зонах срединно-океанических хребтов. До некоторой степени влияние оказывает толщина осадочного слоя на дне океанов. В разных географических областях толщина океанической коры колеблется в пределах 5-7 километров.В рамках стратификации Земли по механическим свойствам, океаническая кора относится к океанической литосфере. Толщина океанической литосферы, в отличие от коры, зависит в основном от её возраста. В зонах срединно-океанических хребтов астеносфера подходит очень близко к поверхности, и литосферный слой практически полностью отсутствует. По мере удаления от зон срединно-океанических хребтов толщина литосферы сначала растет пропорционально её возрасту, затем скорость роста снижается. В зонах субдукции толщина океанической литосферы достигает наибольших значений, составляя 120—130 километров. Континентальная кора имеет трёхслойное строение. Верхний слой представлен прерывистым покровом осадочных пород, который развит широко, но редко имеет большую мощность. Большая часть коры сложена верхней корой — слоем, состоящим главным образом из гранитов и гнейсов, обладающим низкой плотностью и древней историей. Исследования показывают, что большая часть этих пород образовались очень давно, около 3 миллиардов лет назад. Ниже находится нижняя кора, состоящая из матаморфических пород — гранулитов и им подобных.
На території України сформувалися ґрунти різних типів. Їх поширення на рівнинній частині підпорядковане закону широтної зональності, тобто ґрунти змінюються з півночі на південь.
Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб, Тому вони мають низьку родючість.
Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході й Правобережжі України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них також незначний — 3 %, їх природна родючість відносно невисока, але достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Чорноземні ґрунти сформувалися в умовах недостатньої зволоженості під степовою рослинністю. Великий вміст гумусу (до 9 %) та зерниста й грудкувата структура роблять їх найродючішими не тільки в Україні, а й у світі. Гумусний шар у чорноземах має значну потужність — від 40 см до 1 м і більше. Ці ґрунти, що вкривають майже 60 % території України, є її національним багатством. Загалом в Україні зосереджена п'ята частина всіх чорноземів світу. У різних частинах країни поширені різні підтипи чорноземів: у лісостепу — чорноземи опідзолені і чорноземи типові, у північній смузі степу — чорноземи звичайні, у середній смузі степу — чорноземи південні. Різноманітність підтипів і їхні властивості зумовлені різною зволоженістю території.
На сухих степових ділянках в умовах недостатнього зволоження і бідної рослинності утворились каштанові ґрунти. Вони мають незначний вміст гумусу — 3 %, але досить потужний гумусовий горизонт — до 55 см. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці ґрунти потребують додаткового зволоження.
Крім основних зональних типів ґрунтів на рівнинній частині України на Поліссі сформувалися болотні ґрунти й торфово-болотні, а в долинах річок — лучні й Лучно-болотні.
У лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним умістом солей. У південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщі. Для вирощування рослин такі ґрунти потребують промивання і гіпсування. Внаслідок інтенсивного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на Солоді, в яких засолений шар зникає, зате з'являються глейові горизонти.
Объяснение: