На островах арктичних морів зустрічаються практично всі типи існуючих льодовиків - від сніжників з крижаним ядром до обширних льодовикових покровів. Тому морфологію льодовиків краще всього вивчати саме тут.
Вперше було зрозуміло це на Новій Землі. На півдні острова льодовики тягнулися звивистими смужками по долинах річок або ліпилися до берегових обривів. Далі на північ від витоків річки Безіменної до губи Південної Сульменова були відомі в горах звичайні карові долинні.
Загалом, у визначеній послідовності, визначуваною широтною зональністю, з'явилися переважна більшість типів льодовиків, що існували на Землі. Для дослідника переваги Нової Землі з цієї точки зору ставали очевидним.
Так, переростання гірських льодовиків в покривні було важко уявити з тієї причини, що на Новій Землі просто не опинилося предгірних, як, втім, на всьому просторі Арктики - від Ян-майена до Новосибірських островів. Поступово з туману припущень стала вимальовуватися якась схема природних зв'язків.
Льодовик характеризується певною системою руху льоду: однонаправленою (у гірських льодовиків) або різноспрямованою (у покривних). Залежно від цього існують відмінності у взаємозв'язках областей живлення і витрати льодовиків.
У льодовикових покривів при єдиній області живлення в центрі на периферії знаходяться відособлені один від одного ділянки області витрати, приурочені до вивідних язиків. У гірських же льодовиків, навіть найбільш розвинених гається зворотна картина: область витрати доводиться на основний стовбур, а область живлення роз'єднана по окремій карі, звідки лід поступає в область витрати. Таким чином, вибір первинної одиниці майбутньої класифікації на основі системи руху льоду цілком виправданий.
Крім взаємозв'язків областей живлення і витрати найважливіше значення для оцінки типу льодовиків має його зв'язок з підстилаючим рельєфом. Типові гірські льодовики приурочені до негативних форм корінного рельєфу (долини і цирки), розташованих в межах позитивних форм вищого порядку гірські хребти). Це звичайна картина на Центральному Кавказі або Памірі. Не становлять винятком і льодовики вулканічних конусів, наприклад, Ельбрусу, де вони займають радіальну систему долин, що сходяться з верхів'ям. Вважається, що покривні льодовики не залежать від підстилаючого рельєфу.
Нил (араб. النيل, Эн-Ниль[1]; англ. Nile,егип. iteru или Ḥ'pī, копт. Ⲫⲓⲁⲣⲱ (p(h)iaro) — река в Африке, величайшая по протяжённости речных систем в мире. Слово «Нил» происходит от греческого названия реки «Нейлос» (Νείλος).
Река берёт начало на Восточно-Африканском плоскогорье и впадает в Средиземное море, образуя дельтуплощадью 24 тыс. км2[2]. В верхнем течении принимает крупные притоки — Эль-Газаль (левый) и Ачва, Собат,Голубой Нил и Атбара (правые). Ниже устья правого притока Атбары Нил течёт по полупустыне, не имея притоков на протяжении последних 3000 км[3].
Янцзы́ (кит. трад. 長江, упр. 长江,пиньинь: Cháng Jiāng, палл.: Чанцзянlisten — «Длинная река»; в нижнем течении исторически также кит. трад.揚子江, упр. 扬子江, пиньинь: Yángzǐ Jiāng, палл.: Янцзыцзян Listen ) — самая длинная и многоводная рекаЕвразии, третья река в мире по полноводности и по длине. Протекает по территории Китая, имеет длину около 6300 км, площадь бассейна — 1 808 500 км²[1].
Бассейн Янцзы покрывает примерно пятую часть территории Китая, там проживает около трети всех жителей страны[2]. Наряду с Хуанхэ, Янцзы является важнейшей рекой в истории, культуре и экономике Китая. Процветающий регион Дельта Янцзы производит до 20 % ВВП Китая. ГЭС «Три ущелья» на реке Янцзы является крупнейшей гидроэлектростанцией в мире[3][4]. Река является важной физической и культурной разделительной линией между Севером и Югом Китая.
Льодовики від і до...
На островах арктичних морів зустрічаються практично всі типи існуючих льодовиків - від сніжників з крижаним ядром до обширних льодовикових покровів. Тому морфологію льодовиків краще всього вивчати саме тут.
Вперше було зрозуміло це на Новій Землі. На півдні острова льодовики тягнулися звивистими смужками по долинах річок або ліпилися до берегових обривів. Далі на північ від витоків річки Безіменної до губи Південної Сульменова були відомі в горах звичайні карові долинні.
Загалом, у визначеній послідовності, визначуваною широтною зональністю, з'явилися переважна більшість типів льодовиків, що існували на Землі. Для дослідника переваги Нової Землі з цієї точки зору ставали очевидним.
Так, переростання гірських льодовиків в покривні було важко уявити з тієї причини, що на Новій Землі просто не опинилося предгірних, як, втім, на всьому просторі Арктики - від Ян-майена до Новосибірських островів. Поступово з туману припущень стала вимальовуватися якась схема природних зв'язків.
Льодовик характеризується певною системою руху льоду: однонаправленою (у гірських льодовиків) або різноспрямованою (у покривних). Залежно від цього існують відмінності у взаємозв'язках областей живлення і витрати льодовиків.
У льодовикових покривів при єдиній області живлення в центрі на периферії знаходяться відособлені один від одного ділянки області витрати, приурочені до вивідних язиків. У гірських же льодовиків, навіть найбільш розвинених гається зворотна картина: область витрати доводиться на основний стовбур, а область живлення роз'єднана по окремій карі, звідки лід поступає в область витрати. Таким чином, вибір первинної одиниці майбутньої класифікації на основі системи руху льоду цілком виправданий.
Крім взаємозв'язків областей живлення і витрати найважливіше значення для оцінки типу льодовиків має його зв'язок з підстилаючим рельєфом. Типові гірські льодовики приурочені до негативних форм корінного рельєфу (долини і цирки), розташованих в межах позитивних форм вищого порядку гірські хребти). Це звичайна картина на Центральному Кавказі або Памірі. Не становлять винятком і льодовики вулканічних конусів, наприклад, Ельбрусу, де вони займають радіальну систему долин, що сходяться з верхів'ям. Вважається, що покривні льодовики не залежать від підстилаючого рельєфу.
Але це не завжди так.