На территории Нигерии четко прослеживаются две климатические зоны - с экваториальным муссонным и субэкваториальным, с высокой влажностью, типами климата. Вдоль побережья климат жаркий и очень влажный в течение всего года. На севере страны температура значительно меняется в зависимости от времени года, влажность становится меньше. Среднегодовые температуры везде превышают +25 C. На севере самые жаркие месяцы — март–июнь, на юге — апрель, когда температура достигает +30–32 C. Самый дождливый и "прохладный" месяц — август. Наибольшее количество осадков выпадает в дельте реки Нигер (до 4000 мм. в год) , в центральной части страны — 1000–1400 мм. , а на крайнем северо-востоке — всего 500 мм. Самый сухой период — зима, когда с северо-востока дует ветер харматтан, приносящий из пустынных районов материка дневной зной и резкие суточные перепады температур (днем воздух прогревается до +40 C и более, а ночью температура падает до +10 C). В южной зоне произрастают густые тропические леса, в которых преобладают красное дерево и масличные пальмы. В районе саванны леса сменяет густой травяной покров с баобабами и тамариндами. На крайнем севере преобладает полупустынная растительность. В болотистой местности и тропических лесах на юге страны обитает большое количество змей и крокодилов. На севере можно встретить антилоп, верблюдов и гиен.
Період Нового часу можна умовно обмежити серединою і кінцем XVII ст XVIII. Ці умовні обмеження визначаються тим, що багато ознак цього періоду проявилися ще в попередні періоди розвитку людства, а традиції продовжувалися значно далі. Якщо ж врахувати, що знання подальше завжди, так чи інакше, включає знання попереднє в якості своєї складової частини, то й останньої часової межі періоду не може бути, т. е. вона дуже умовна. Але все ж кожне час розвитку знання має свої якісні відмінності, які і є підставою для періодизації. Зокрема, у розглянуту епоху вже не було таких надзвичайно видатних географічних відкриттів, які досить істотно вплинули б на зміни в географічному мисленні. Відкриття географічних об'єктів, зрозуміло, тривали. Вельми великих успіхів досягли мандрівники-дослідники внутрішніх частин материків, відкриваючи гірські системи, річкові басейни і т. д. Але на відміну від попередніх періодів на даному етапі стали споряджатися експедиції суто наукового характеру, як по своїм офіційним цілям, так і за досягнутими результатами. Найпершим вченим-мандрівником, очевидно, слід, назвати англійської геофізика і астронома Едмунда Галлея (1656-1742 рр.), Який брав участь у чисто наукової експедиції по визначенню земного магнетизму.
