Євразія не тільки найбільший, але й найнаселеніший материк. Тут проживає понад 5 млрд осіб — 3/4 усіх жителів нашої планети! У Євразії розташовані найбільші за кількістю населення країни світу та країни-«карлики», найменші з яких можна обійти пішки за кілька годин. Серед майже сотні країн Євразії є як високорозвинені, так і найбідніші країни світу.
Євразія — колиска найдавніших цивілізацій. Саме тут, на думку багатьох вчених, виникли перші держави. Світові релігії — християнство, іслам, буддизм — також зародилися на цьому континенті. Навряд чи де-небудь ще, крім Євразії, можна зустріти таку розмаїтість народів, мов, культур, традицій, форм і укладів життя людей.
Раси та народи.
Основну частину населення Європи складають народи європеоїдної раси. Представники монголоїдної раси населяють Східну, Центральну, Південно-Східну Азію. Протягом останніх десятиліть і Європа, і Азія стали центрами масового прийому переселенців, серед яких багато негроїдів із країн Африки.
На території Євразії проживають понад тисяча народів (рис. 1—3). Європу населяють численні слов’янські народи (болгари, українці, білоруси, росіяни, чехи), німці, французи, італійці, іспанці, ірландці, англійці. Північ регіону є батьківщиною норвежців, шведів, фінів. Південно-Західну Азію населяють арабські народи, турки, курди, перси; Південну — хіндустанці, бенгальці, пакистанці; Південно-Східну — в’єтнамці, тайці, бірманці, малайці; у Східній Азії живуть китайці, японці, корейці.
Мови народів Євразії об’єднані в мовні сім’ї та групи. Більшість мов народів цього континенту належить до індоєвропейської, китайсько-тибетської, малайсько-полінезійської мовних сімей. Індоєвропейська сім’я поділяється на групи: слов’янську (росіяни, українці, білоруси, чехи, поляки, словаки, болгари, серби, хорвати), германську (німці, австрійці, шведи, норвежці, голландці, англійці) і романську (італійці, іспанці, португальці, французи, румуни, молдавани). До китайсько-тибетської мовної сім’ї належать китайці, тибетці, народи півострова Індокитай і Гімалаїв. До малайсько-полінезійської сім’ї — індонезійці, малайці, філіппінці.
^2^ Розміщення населення.
На території Євразії населення розміщене вкрай нерівномірно. Поряд із незаселеними просторами великі території в межах материка мають найвищу на Землі густоту населення. У Монако, малій
державі на узбережжі Середземного моря, густота населення найвища у світі — майже 19 тис. осіб на 1 км2!
Найбільш заселеними є Велика Китайська рівнина, Японські та Великі Зондські острови, півострови Індостан, Індокитай і Малакка, Західна Європа.
Внутрішні пустельні, гірські, північні та північно-східні райони Азії з вкрай несприятливими умовами для життя майже безлюдні.
Збільшення кількості населення материка відбувається переважно за рахунок азіатських країн, для яких характерні високі показники народжуваності. У Європі приріст населення низький, що приводить до скорочення частки дітей і молоді та збільшення частки людей похилого віку.
Держави.
Сучасна політична карта Євразії дуже неоднорідна (рис. 4).
Найбільші за площею держави Євразії — Росія, Китай, Індія, Казахстан. За населенням абсолютними лідерами є Китай та Індія. У кожній із цих країн кількість населення перевищує 1 млрд жителів. «Карликових» держав у Євразії сім: Андорра, Мальта, Ліхтенштейн, Сан-Марино, Монако
4Нефтепоисковые работы представляют собой последовательность удач и разочарований первопроходцев, ведомых либо опытом, либо – за неимением последнего – отвагой и достижениями технического прогресса. Успешное освоение новых территорий или возврат в старые районы всегда являются результатом сочетания конструктивных идей, умелого использования технических средств, знаний, опыта и предприимчивости.
Мировые разведанные запасы нефти оцениваются в 150 млрд. т, а прогнозные запасы составляют 250–270 млрд. т. Месторождения нефти находятся в различных районах мира, однако распределение их по странам и регионам крайне неравномерно. Наиболее крупные нефтяные месторождения расположены в арабских странах Ближнего и Среднего Востока (Саудовская Аравия, Кувейт, Ирак), Северной Африки (Ливия, Алжир), а также в Иране, Индонезии, некоторых районах Северной и Южной Америки.
Свыше 85% нефти добывается на крупнейших месторождениях, общая численность которых составляет около 5% всех месторождений. 30 месторождений нефти имеют извлекаемые запасы, превышающие 500 млн. т, и относятся к месторождениям-гигантам.
Самые крупные месторождения нефти (в скобках указаны начальные извлекаемые запасы): Гавар (10,1 млрд. т), Сафания-Хафджи (4,1 млрд. т) и Манифа в Саудовской Аравии (1,5 млрд. т); Бурган в Кувейте (9,9 млрд. т); Боливар (4,8 млрд. т) и Лагунильяс (1,5 млрд. т) в Венесуэле; Румайла (2,7 млрд. т) и Киркук (2,2 млрд. т) в Ираке; Ахваз (2,4 млрд. т), Марун (2,2 млрд. т), Гачсаран (2,1 млрд. т), Ага-Джари (1,9 млрд. т) и Абхайк (1,7 млрд. т) в Иране; Чиконтенек (1,6 млрд. т) в Мексике.
Промышленная добыча нефти из земных недр началась в XIX веке. Нефть добывалась
кустарным в основном с колодцев. Основными районами нефтедобычи были Бакинский в России и Пенсильванский в США. С 1860 г. начался переход к добыче с буровых скважин. С появлением буровых установок связывают начало развития нефтедобывающей промышленности. В этот период значительно расширился круг стран, добывающих нефть.
В начале ХХ века нефть добывалась уже в 19 странах. География добычи нефти существенно расширилась после второй мировой войны. В 1945 г. число нефтедобывающих стран увеличилось до 45, в 1975 г. – до 75, а в 1980 г. нефть и природный газ добывались уже почти в 80 странах мира.
В 1950–1975 гг. мировая добыча нефти каждые 10 лет удваивалась, однако затем темпы роста нефтедобычи заметно снизились.
Интенсивное развитие газовой промышленности началось в 60-х годах XX века.
Мировые разведанные запасы природного газа превышают 60 трлн. м 3, а прогнозные запасы оцениваются в 200 трлн. м 3. Важнейшие месторождения природного газа – Панхандл-Хьюготон в США, Слохтерен в Нидерландах, Хасси-Рмель в Алжире, Парс и Канган в Иране, Уренгойское, Харасавейское, Ямбургское и Медвежье в Западной Сибири, Газли и Шатлык в Средней Азии.