времена года — в большинстве стран мира принято деление года на четыре сезона, по три календарных месяца в каждом. Однако индийский календарь, например, делит год на 6 сезонов, по 2 месяца в каждом[1], календарь саамов — на восемь[2][3], а в древности в некоторых культурах был широко распространён трёхсезонный календарь. В Китае эпохи Инь в году было лишь два сезона: первая половина года — чунь (кит. упр. 春) и вторая половина года — цю (кит. упр. 秋), позднее означавшее в китайском языке смену сезонов года слово чуньцю (кит. упр. 春秋) стало обозначать историческую хронику[4].
1. До 18 века прирост численности населения России был незначительный, на протяжении трех последних веков численность увеличилась в 2-2,5 раза. Однако Россия переживала 8 демографических кризисов по разным причинам.
Объяснение:
2. Особенностью геодемографического положения России в том, что в граничащих районах проживает около 5 млрд. человек. Это таит в себе опасности с нерегулируемом перемещении переселенцев. А так же дает преимущества в поиске рабочей силы и обмена культурой.
3. Причины демографических кризисов связаны с различными потрясениями в стране.
1914 Первая Мировая война.
1933-1934 - Насильственная коллективизация.
1941-1945 - Великая Отечественная Война.
1991 - Распад СССР
Из-за демографических кризисов 20 века Россия недополучила около 120 млн. жителей ( включая неродившихся).
Залежно від схожості природно-географічних умов, характеру виробничої діяльності, шляхів соціально-економічного та історичного розвитку, торгових шляхів, від етнічної та антропологічної спорідненості та етнокультурних взаємозв’язків ігається і ступінь близькості, а часом спільності в національний одягі різних народів. Риси такої спільності, що виробилися на певному етапі розвитку етносів, стійкіші за більш пізні впливи. Саме тому ознаки етнічної специфіки та етнокультурної спорідненості в національний одягі різних народів є важливим джерелом пізнання етнічної історії від найдавніших часів до наших днів.
Таке значення традиційного національний одяга підкреслювалося багатьма дослідниками, але до вбрання спершу підходили переважно як до явища культури, що розвивалося за своїми законами, обмежуючись констатацією самого зразка одягу, характеристикою його крою тощо. Погляд на традиційний національний одяг як на предмет етнографічного вивчення у свою чергу викликав історико-культурну спрямованість методики. Національний одяг став сприйматися як явище, котре має певні якісно-розпізнавальні ознаки народного чи національного духу, національної культури. Проте лише деякі дослідники переконливо доводили, що традиційний національний одяг є важливим продуктом культури конкретного народу, і вивчення цього явища проливає світло на питання генезису даного етносу, його історичного розвитку, наочно розкриває етнокультурні взаємозв’язки і взаємні впливи.