дерзай
Объяснение:
История Северной Америки рассказывает о событиях, связанных с населяющими её людьми. В отличие от Африки, Европы и Азии, континент Северная Америка был заселён достаточно поздно — приблизительно 15000 лет назад[1]. Возможно, первопроходцы пересекли Берингов пролив и расселились на обширной территории от юга (ацтеки, майя) до севера (например — инуиты). В связи с естественной изоляцией разрозненные общины создали собственные культуры.
В эпоху Великих географических открытий европейцы узнали об Америке и начали колониальное вторжение как в северной её части, так и в южной. Первопроходцем был Христофор Колумб, положивший начало захвата Нового Света. Континент стал основой пересечения интересов Великобритании, Франции и Испании. Конфликт вокруг ресурсов привёл к ряду войн и, как следствие, революций в борьбе за независимость США и Мексики. В 1867 году была создана Канадская конфедерация и в целом сформирован современный политический облик континента.
В период с XIX по XX века происходила интеграция государств: свободная торговля, военные союзы, переселение жителей Мексики.
Клімат Євразії тісно пов’язаний з її великими розмірами. Материк характеризується винятковою розмаїтістю кліматичних умов, чому сприяє низка факторів.
Клімат Євразії більш різноманітний і контрастний, ніж у Північній Америці. Тут літо тепліше, а зима холодніша (в Оймяконській западині розташований полюс холоду Північної півкулі, –71 °С). Опадів випадає досить багато, особливо по окраїнах (крім узбережжя Північного Льодовитого океану). На півдні розташоване «найвологіше» місце на Землі — містечко Чепуранджі (південно-східні схили Гімалаїв), де випадає понад 10 000 мм опадів на рік. Однак клімат Євразії в цілому сухіший, ніж клімат Північної Америки. У горах Євразії, як і на інших материках, кліматичні умови змінюються із висотою. Вони найбільш суворі в районах високогір’я, особливо на Памірі й Тибеті.
Великий вплив на клімат Північної Америки мають баричні центри, які формуються над океанами. В північній частині Атлантичного океану такими центрами є Ісландський мінімум й Азорський максимум, в північній частині Тихого океану – Алеутський мінімум і Гавайський максимум.
Атмосферні процеси над Північною Америкою проявляються по-різному.
Узимку материк дуже охолоджується, а тому в центрі його формується область підвищеного тиску. Баричний максимум знаходиться приблизно в районі 40° пн. ш. і 110° з. д., звідки повітря розтікається в різні напрями. Проте в зв'язку з невеликою протяжністю материка в широтному напрямі стійкого континентального антициклону не буває. Найінтенсивніші в цей час Ісландський і Алеутський мінімуми.
В середині зими області зниженого тиску майже змикаються над північною Канадою і "витискують" область підвищеного тиску над материком на південь.
У зв'язку з тим, що в помірних широтах переважає західний перенос, великий вплив на материк має Алеутський мінімум. Узимку по його південно-східній периферії виноситься відносно тепле тихоокеанське повітря. Наприклад, у Сіетлі в цей час середня температура над поверхнею землі становить близько +8°. Переваливши через Скелясті гори, циклони, що рухаються з Тихого океану, втрачають вологість і відносно прогріваються. Лише на межі між США і Канадою в районі Британської Колумбії, де гори знижуються, тихоокеанське повітря проникає далеко на схід.
Взимку також переноситься морське арктичне повітря, яке заходить далеко на південь і часто приносить снігові опади. Холодне повітря нерідко досягає навіть узбережжя Мексиканської затоки і півострова Флоріди, викликаючи заморозки. Разом з тим відбувається і зворотний процес: тепле і вологе повітря проникає на північ
Объяснение: