Сейсмічність Землі — схильність Землі або окремих її територій до землетрусів.
Характеризується територіальним розподілом осередків землетрусів різної енергії, що оцінюється магнітудою або за шкалою енергетичних класів, інтенсивністю їх прояву по поверхні в балах, частотою сейсмічних подій та іншими характеристиками землетрусів.
Сильні землетруси відбуваються переважно в межах протяжних сейсмічних поясів, також в районах серединно-океанічних хребтів і континентальних рифтових зон. Існує також важлива категорія так званих внутрішньоплитових землетрусів, що відбуваються в платформних районах континентів (наприклад, район Газлі, Узбекистан). Найбільшою активністю характеризується Тихоокеанський пояс, на який припадає понад 75 % всієї сейсмічної енергії Землі, і Альпійско-Гімалайський пояс — близько 20 %. Більша частина сейсмічної енергії виділяється при землетрусах, осередки яких розташовані на глибинах, що не перевищують декількох десятків кілометрів. Проміжні за глибиною землетруси і глибиннофокусні (до 600—700 км) зосереджені в дуже вузьких (за низкою оцінок, не ширше декількох десятків кілометрів) похилих зонах, які мають складну структуру і відрізняються за фізичними характеристиками від вміщуючого Дослідження географічного розподілу землетрусів і особливостей їх механізму в різних поясах зіграли важливу роль в розробці теорії тектоніки плит, згідно з якою основною причиною сейсмічності Землі є накопичення напружень на кордонах рухомих літосферних плит. Проміжні й глибокі землетруси пов'язуються з вивільненням напружень у плитах океанічної літосфери, що занурюються в мантію.
Объяснение:
Повінь настає навесні, коли тануть сніги, а влітку та взимку рівень води низький. Річки басейну Північного Льодовитого океану вкриваються кригою на тривалий час. Головними джерелами їх живлення є сніги і дощі. Навесні, коли сніги тануть, рівень води піднімається на 10–15 м і річки виходять з берегів.