ответ:І справді цікаве питання, хоча якщо прийняти до уваги гіпотезу, буцімто саме з Африки пішло людство, то тоді питання це втрачає свій сенс, бо Африка була відома завжди. І дійсно північна Африка, а саме давня єгипетська цивілізація стоїть у витоків нашої сучасної європейської цивілізації – саме з давнього Єгипту черпали своє натхнення античні греки, які створили не менш прекрасну культуру, яку потім у них перейняли римляни. Але здавна була відома лише Північна Африка, в той час як решта чималих територій цього континенту на протязі довгих віків були покриті пеленою невідомості.
Першими європейцями, які потрапили далі, ніж територія Північної Африки були португальці, отже їх можна і вважати першовідкривачами африканського континенту. У 1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873) який у своїх мандрівках першим з людей перетнув Африку із сходу на захід, від Індійського океану до Атлантичного, попутно відривши чимало цікавих місць, як от скажімо, водоспад Вікторія, названий Давидом Лівінгстоном так на честь англійської королеви Вікторії.
Формирование единой системы расселения обеспечивается взаимосвязанностью населенных мест страны в целом и ее отдельных районов. В каждом из них это является важной предпосылкой более эффективного развития промышленности, роста научно-информационного и обслуживающего секторов, более разностороннего удовлетворения социальных потребностей населения (в выборе профессии, образования, квалификации, услуг, отдыха). При развитых средствах сообщения внутри системы расселения, обеспечивающих доступность любого ее структурного элемента, она становится социально и экономически более эффективной формой по сравнению с отдельными обособленными городами. Научное управление системами расселения разного таксономического ранга требует решения совокупности сложных проблем: регулируемого роста больших городов и агломераций, урбанизированных районов и зон, развития малых и средних городов, создания новых, поиска оптимальных в различных условиях размеров городов и др. Эффект концентрации в одном месте большого количества людей, создающих экономический, научный и интеллектуальный потенциал крупных городов, очень велик. Они обладают быстро вводимыми в действие ресурсами роста производительных сил, наиболее благоприятными условиями для кооперирования промышленности, развития науки и высшего образования, осуществления административных, организационных и распределительных функций, широким набором услуг, высоким уровнем культурной жизни. Вместе с тем отдельные недостатки больших городов (усложнение транспортных систем, удорожание инженерной инфраструктуры, загрязнение воздушного бассейна и др.) требуют определенных в каждом конкретном случае обоснованных мер по их преодолению. В частности, постепенное рассредоточение по территории рационально развиваемой агломерации промышленных производств, загрязняющих воздушный и водный бассейны (при общем сокращении объема технических выбросов), и их рациональное рЙезмещение по отношению к жилым районам, рекреационным зонам, водоемам, охраняемым ландшафтам позволяют нормализовать экологическую ситуацию. В систему расселения, развивающуюся вокруг крупного города, вовлекается значительное количество малых и средних городов и сельских населенных пунктов. Их развитие приобретает новые черты и поднимается на более высокий качественный уровень. По мере пространственного роста системы, а в некоторых районах планомерного срастания групповых систем друг с другом, их непосредственное воздействие будет сказываться на все более обширной территории. В перспективе системы расселения на базе больших и крупнейших городов-центров будут расширяться, продолжится формирование систем, возглавляемых новыми городами, сеть городов-лидеров станет гуще (особенно в восточных районах страны). Крупнейшая социальная и градостроительная проблема расселения — активизация малых и средних городов. В перспективе часть их перейдет в категорию больших и крупных городов и либо возглавит развитие новых групповых систем расселения, либо будет вовлечена в развитие существующих систем и примет на себя определенные функции в иерархии населенных мест, формирующихся в этих системах. Основную часть малых городов следует развивать как: 1) местные центры, занимающие скромное, но чрезвычайно важное место в иерархии населенных мест и возглавляющие развитие тяготеющих сельскохозяйственных территорий с соответствующими предприятиями обслуживания и промышленностью местного значения; 2) места размещения цехов, филиалов и узкоспециализированных производств более крупных предприятий больших городов в расчете на имеющиеся, но ограниченные трудовые ресурсы, легко «вписывающихся» в системы коммунального оборудования малых городов (т.е. не требующих специальных ТЭЦ, промышленных водозаборов и очистных станций и т. п.). Этот перспективный путь «дисперсного» размещения промышленности в последнее время активизировался (например, сооружение крупными московскими предприятиями машиностроения и легкой индустрии филиалов в городах Подмосковья) и сильно облегчается тенденцией к узкой специализации ряда производств, позволяющей упростить и облегчить подготовку для них кадров в малых городах; 3) центры отдыха и туризма, что будет иметь в дальнейшем весьма важное, до настоящего времени в должной мере еще не оцененное значение.
Города — остов, опорный каркас страны — нуждаются в большей правовой и экономической самостоятельности. Роль представительных и исполнительных органов муниципальных образований в иерархии властных органов России должна возрастать, между ними будут усиливаться многообразные горизонтальные связи. <<
ответ:І справді цікаве питання, хоча якщо прийняти до уваги гіпотезу, буцімто саме з Африки пішло людство, то тоді питання це втрачає свій сенс, бо Африка була відома завжди. І дійсно північна Африка, а саме давня єгипетська цивілізація стоїть у витоків нашої сучасної європейської цивілізації – саме з давнього Єгипту черпали своє натхнення античні греки, які створили не менш прекрасну культуру, яку потім у них перейняли римляни. Але здавна була відома лише Північна Африка, в той час як решта чималих територій цього континенту на протязі довгих віків були покриті пеленою невідомості.
Першими європейцями, які потрапили далі, ніж територія Північної Африки були португальці, отже їх можна і вважати першовідкривачами африканського континенту. У 1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873) який у своїх мандрівках першим з людей перетнув Африку із сходу на захід, від Індійського океану до Атлантичного, попутно відривши чимало цікавих місць, як от скажімо, водоспад Вікторія, названий Давидом Лівінгстоном так на честь англійської королеви Вікторії.
Объяснение: