щею та найвище нагір’я світу — Тибет. У Євразії є й найглибша западина суходолу: береги Мертвого моря лежать на 395 м нижче від рівня моря. Надзвичайно різноманітний і контрастний рельєф материка сформувався в результаті тривалих геологічних процесів, що відбувалися в надрах Землі та на її поверхні.
^1^ Тектонічна будова.
На відміну від інших материків, основу Євразії складають декілька давніх платформ, сполучених між собою різновіковими складчастими поясами. Образно кажучи, Євразія складається з кількох континентів, з’єднаних в одне ціле. Давні платформи — Східноєвропейська, Сибірська, Китайська — разом із Північною Америкою формували єдиний материк — Лавразію. До них пізніше приєдналися Аравійська й Індостанська платформи — уламки давньої Гондвани.
На карті будови земної кори (рис. 1) видно, що Євразія займає не тільки всю Євразійську літосферну плиту, але й частини Індо-Австралійської та Африкано-Аравійської. Уздовж лінії їхнього зіткнення земна кора зім’ята у складки — там в альпійську епоху утворився Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс. Тому гори, що виникли в цьому поясі, розташовуються не на окраїнах уздовж узбережжя, як на інших материках, а у внутрішніх і південних частинах Євразії. Уздовж східного узбережжя материка на стику з Тихоокеанською літосферною плитою простягнувся ще один пояс альпійської складчастості — Тихоокеанський.
У поясах складчастості складкоутворення ще не завершилося, тривають активні тектонічні процеси. У зв’язку з цим у таких місцях гаються висока сейсмічність і вулканізм. Найбільшими діючими вулканами в Європі в межах Середземноморського сейсмічного поясу є Етна (рис. 2) і Везувій. Діючі вулкани Азії — Ключев-ська Сопка, Фудзіяма, Кракатау та інші — входять до Тихоокеанського сейсмічного поясу.
4^ Загальні риси рельєфу.
Пояснити розташування основних форм рельєфу материка до зіставлення фізичної карти Євразії та карти будови земної кори. У межах платформ сформувався рівнинний рельєф різної висоти.
Величезні простори на сході Європи займає Східноєвропейська рівнина, яка утворилася на Східноєвропейській платформі. Давнім азіатським платформам відповідають Середньосибірське плоскогір’я
Відповідь:
Велике значення для формування рельєфу Євразії мають зовнішні чинники. У кайнозойську еру загальне підняття суходолу і похолодання клімату Землі призвели до виникнення потужного материкового зледеніння. Центрами його в Євразії були Скандинавський півострів, Північний Урал і Таймир. Звідси льодовик просувався на південь, досягнувши на Східноєвропейській рівнині широти Дніпропетровська.
Рухаючись, льодовик істотно змінював поверхню суходолу. Немов величезний бульдозер, він вирівняв міцні скелі та згладив верхні шари пухких порід, утворюючи водночас глибокі вузькі морські затоки, безліч річкових долин й озерних улоговин тощо. Відшліфовані уламки гірських порід - валуни - виносилися із центрів зледеніння далеко на південь. Там, де льодовик танув, накопичувалися льодовикові відклади. Із суміші валунів, глини й піску утворилися велетенські горби, пасма гір і цілі рівнини. Талі води виносили значні маси піску, вирівнювали поверхню і формували плоскі піщані рівнини - полісся.
1. Географічне положення.
1) У якій частині країни розташований.
2) Положення щодо столиці (відстань до неї ).
3) Із якими регіонами (областями, країнами) межує.
4) Географічні координати крайніх точок.
5) Наявність виходу до моря (за наявності-характер берегової лінії, за відсутності-найкоротша відстань до нього).Казахстан — центральноазійська країна, що знаходиться в глибині континенту, з виходом до вод Світового океану лише через річкові системи Волги і Дону . Загальна площа країни 2 724 900 км² (9-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 2 699 700 км², а на поверхню внутрішніх вод — 25 200 км²[1]. Площа країни у 4,5 рази більша за площу України.
Географія Казахстану
Географічне положення Казахстану
Географічне положенняКонтинентАзіяРегіонЦентральна АзіяКоординати48°00′ пн. ш. 68°00′ сх. д.ТериторіяПлоща2 724 900 км² (9-те) • суходіл98,25 % • води1,75 %Морське узбережжя1894 кмДержавний кордон13 364 кмРельєфТиппереважно рівнинний,
гори на південному-сходіНайвища точкагора Хан-Тенгрі (6995 м)Найнижча точказападина Карагіє (-132 м)КліматТиппомірнийВнутрішні водиНайдовша річкаІртиш (1700 км)Найбільше озероКаспійське море (371 000 км²)ІншеПриродні ресурсивуглеводні, кам'яне вугілля, залізні руди, руди кольорових металів, боксити, золото, уранові рудиСтихійні лихаземлетруси, зсуви ґрунтуЕкологічні проблемирадіоактивне зараження(Семіпалатинський полігон), токсичне зараження ракетним паливом(Байконур), катастрофа Аральського моряСьогодні існує 47 держав, кордони яких не мають виходу до Світового океану. Найбільша кількість таких держав розташовані у Африці (15 держав) та у Європі (14 держав та 2 невизнані держави). Кількість країн у Азії, що не мають виходу до моря, становить 12 держав, у Південній Америці— 2. На території Північної Америки та Австраліїнемає держав, що не мають виходу до Світового океану.

Країни без виходу до моря позначені зеленим
2 держави, що не мають виходу до моря, а саме Узбекистан та Ліхтенштейн, межують виключно з країнами, що також не мають виходу в Світовий океан. Три держави повністю оточено територією однією держави: Сан-Марино та Ватиканграничать лише з Італією, Лесото — лише з ПАР. 8 держав повністю оточено територією двох держав: Монголія, Непал, Бутан, Свазіленд, Ліхтенштейн, Андорра та Молдова.
Ефіопія, у якій проживає 112 млн жителів (2020), є найбільшою по населенню з держав, що не мають виходу до Світового океану, також понад 20 млн осіб проживають у Непалі (27,6 млн осіб), Уганді (27,3 млн осіб) та Узбекистані (26,8 млн осіб). Найбільшою за площею з держав, що не межують зі Світовим океаном, є Казахстан (2,7 млн км²); територію більше 1 млн км² мають також Монголія (1,5 млн км²), Чад (1,3 млн км²), Нігер (1,3 млн км²), Ефіопія (1,1 млн км²), Болівія (1,1 млн км²).
Україна межує з чотирма країнами, що не мають виходу до Світового океану: Угорщиною, Молдовою, Словаччиною та Білоруссю.
Цей словник – лише перший етап термiнологiчної роботи в галузi гiдрографiї за
вiдсутностi українських стандартiв. При його укладаннi за основу було взято
специфiкацiю МГО Special Publication № 32, що охоплює найуживанiшу термiнологiю
гiдрографiї, навiгацiї i сумiжних наук. При розробцi словника використано усталену
українську термiнологiю, зафiксовану в українських термiнологiчних виданнях, а також
запропоновано деякi новi термiни українською мовою. Видання не претендує на
вичерпнiсть i повну нормативнiсть, оскiльки українська науково-технiчна термiнологiя
галузi перебуває у станi формування.
Словник мiстить близько 4000 найпоширенiших термiнiв українською, англiйською
та росiйською мовами, якi подано за українським алфавiтом з використанням гнiздової
системи розмiщення. Кожна термiнологiчна одиниця мiстить українську назву
вiдповiдного поняття та його дефiнiцiї, а також росiйський та англiйський вiдповiдники.
Вiн вмiщує термiни-слова i термiни-словосполучення. Однi термiни – суто фаховi, iншi –
«дотичного» характеру чи широко функцiональнi. Заголовним словом переважно є
iменник, за яким (за важливiстю) йдуть слова, що його означають. Для уникнення
повторень i для зручностi користування словником заголовнi слова, що повторюються,
подаються скорочено, однiєю лiтерою. Якщо термiн має кiлька значень, то їх тлумачення
позначено арабськими цифрами. У словнику запроваджено систему спецiальних
галузевих ремарок: астр. – астрономiя, геол. – геологiя тощо. Усi скорочення подано у
перелiку. Спорiдненi слова позначаються словами «див.» або «див. також» пiсля термiну.
Словник є не лише термiнологiчним довiдником. Наданi стислi пояснення термiнiв
i дефiнiцiй значно збiльшують iнформативне навантаження i розширюють можливостi
його використання.
Призначається для викладачiв i студентiв фахових вищих навчальних закладiв, а
також фахiвцiв, якi практично займаються проблемами навiгацiйно-гiдрографiчного
забезпечення мореплавства. Словник стане джерелом цiнної iнформацiї про спецiальнi
поняття i для перекладачiв, якi не є спецiалiстами-предметниками. Вiн може стати
корисним всiм, хто цiкавиться проблемами української термiнологiї