Хмельниччина знаходиться на стику великих історико-географічних країв – Правобережжя (до якого входить сама) і Західної України. У вужчому розумінні територія області належить до Волині (північна частина, приблизно до р. Случ) і Поділля (середня і південна частини) і є пограниччям останнього з Галичиною на заході та Буковиною і Бессарабією на півдні. В минулому Волинь і Поділля (як і сусідні землі) входили до складу одних і тих же або різних держав; південні і західні межі сучасної області тривалий час були державними кордонами.
У XI ст. середня Наддністрянщина, що з XII ст. відома в літописах під назвою Пониззя, входила до Теребовлянського князівства, а з 1141 р. – до Галицького. В цей же час землі середньої і північної частин сучасної Хмельниччини належали Київському князівству. В 1199 р. вся територія області увійшла до Галицько-Волинського князівства. Невелика територія на сході області (в басейнах Південного Бугу і Случі) разом з прилеглими землями сучасної Вінниччини і Житомирщини відома в XII – XIII ст. під назвою Болохівської землі, князі якої були прихильниками феодальної роздрібненості. У 1241 р. Данило Галицький прилучив Болохівську землю до Галицько-Волинського князівства.
Після падіння Руської держави на території між середньою течією Дністра і верхів'ям Південного Бугу існувало політичне утворення з центром у м. Бакота (донедавна – однойменне село в Кам'янець-Подільському районі, знесене при створенні Дністровського водосховища), яке служило буферною зоною між Золотою Ордою та Галицько-Волинською державою.
У другій половині XIV ст. спочатку Волинь, а пізніше й Поділля (1362 р.) потрапили під владу Литви і були в ній до середини XV ст. автономними князівствами. В 1430-1434 рр. Західне Поділля відійшло до Польщі (утворено Подільське воєводство з центром у Кам'янці), а після Люблінської унії 1569 р. до неї перейшло й Волинське воєводство.
1. Морские течения определяют кол-во осадков на побережьях континентов. Холодные течения не испарению и понижают температуру воздуха, увеличивают амплитуду температур. Теплые течения испарению, смягчают климат, уменьшают амплитуду. 2. в целом от экватора к полюсам уменьшается. Самый маленький слой в тропиках, самый большой в районе экватора. Самые сухие районы Земли - пустыни: Атакама, Намиб, Сахара, Мохаве, Аравийская. Но меньше всего - в Атакаме и межгорных долинах Антарктиды, где осадки могут не выпадать годами. Больше всего в экваториальных районах. Но больше всего: Черрапунджи (предгорья Гималаев) и на Гавайях
Особенности и история Прежде чем изучить то, какие материки омывает Индийский океан, стоит узнать подробности про него самого. Размерами он чуть уступает Тихому и Атлантическому океанам. Так, его площадь равна 76 миллионам квадратных километров. Шире всего океан простирается в Южном полушарии, а в Северном, скорее, напоминает море. Древние воспринимали его именно в таком качестве, и только эпоха Великих географических открытий изменила представления о данной территории. Первым европейцем, собравшим о нем сведения, стал Васко да Гама, а вслед за ним сюда отправился Джеймс Кук. На сегодняшний день людям известно куда больше, чем прежде. Средняя глубина океана составляет почти четыре километра. Самая глубокая его точка - Яванский желоб. Здесь глубина океана составляет 7729 метров. Тихий океан известен синим цветом, а воды его Индийского собрата прозрачны и славятся лазоревым оттенком. Это связано с тем, что в него впадает мало пресных рек. Поэтому связанные с ним моря отличаются рекордной соленостью – Красное море известно этим на весь мир. Тем не менее, Индийский океан полон жизни. Здесь с давних пор развиты рыбные промыслы, поиск жемчуга, добыча со дна газа и нефти и даже драгоценных камней, таких как изумруды или алмазы. Омываемые материки Итак, основная информация изучена. Теперь можно выяснить, какие материки омывает Индийский океан. Несмотря на свои достаточно скромные по сравнению с Тихим и Атлантическим океанами размеры, он располагается рядом сразу с четырьмя материками. Это Евразия, Африка, Австралия и Антарктида. В силу такого расположения воды океана меняют свою температуру от +30 градусов в области экватора до +1 оС ближе к полюсу. Максимальная протяженность составляет 10 000 километров. По всей длине океана с запада на восток находятся разнообразные климатические пояса, в Индийском океане присутствуют все возможные варианты. На севере – самая теплая область. Здесь проходят горячие течения, отделяющие регион от холодных масс. Горячий участок отличается максимальной температурой не только для конкретного океана, но и для всей планеты в целом. С каждым десятком километров по направлению к полюсу градус снижается. Меняется и соленость, но в обратном порядке. В регионе у берегов Евразии
Хмельниччина знаходиться на стику великих історико-географічних країв – Правобережжя (до якого входить сама) і Західної України. У вужчому розумінні територія області належить до Волині (північна частина, приблизно до р. Случ) і Поділля (середня і південна частини) і є пограниччям останнього з Галичиною на заході та Буковиною і Бессарабією на півдні. В минулому Волинь і Поділля (як і сусідні землі) входили до складу одних і тих же або різних держав; південні і західні межі сучасної області тривалий час були державними кордонами.
У XI ст. середня Наддністрянщина, що з XII ст. відома в літописах під назвою Пониззя, входила до Теребовлянського князівства, а з 1141 р. – до Галицького. В цей же час землі середньої і північної частин сучасної Хмельниччини належали Київському князівству. В 1199 р. вся територія області увійшла до Галицько-Волинського князівства. Невелика територія на сході області (в басейнах Південного Бугу і Случі) разом з прилеглими землями сучасної Вінниччини і Житомирщини відома в XII – XIII ст. під назвою Болохівської землі, князі якої були прихильниками феодальної роздрібненості. У 1241 р. Данило Галицький прилучив Болохівську землю до Галицько-Волинського князівства.
Після падіння Руської держави на території між середньою течією Дністра і верхів'ям Південного Бугу існувало політичне утворення з центром у м. Бакота (донедавна – однойменне село в Кам'янець-Подільському районі, знесене при створенні Дністровського водосховища), яке служило буферною зоною між Золотою Ордою та Галицько-Волинською державою.
У другій половині XIV ст. спочатку Волинь, а пізніше й Поділля (1362 р.) потрапили під владу Литви і були в ній до середини XV ст. автономними князівствами. В 1430-1434 рр. Західне Поділля відійшло до Польщі (утворено Подільське воєводство з центром у Кам'янці), а після Люблінської унії 1569 р. до неї перейшло й Волинське воєводство.