Главная особенность – это размещение населения Южной Америки в горных областях. Население сосредоточено в горных долинах, высота которых превышает 2500 м. Ещё до прихода европейцев бо́льшая часть аборигенов проживала в Андах.
Южная Америка — один из самых урбанизированных регионов мира (84 % городского населения). Больше всего городского населения — в Аргентине, Венесуэле, Бразилии (до 90 % населения). Быстро растут крупные города и количество городского населения. Крупнейшими агломерациями являются Сан-Паулу, Рио-де-Жанейро, Буэнос-Айрес. Рост городского населения в значительной мере объясняется миграцией неимущего сельского населения.
Первый решения проблемы дефицита питьевой воды – это экономить воду, что может делать каждый человек на земле. Для этого нужно уменьшить количество ее расхода, не допускать утечки, вовремя закручивать краны, не загрязнять и рационально использовать водные ресурсы. Второй – это формировать водохранилища с пресной водой. Специалисты рекомендуют совершенствовать технологии очистки и переработки воды, что позволит ее экономить. Также возможно соленую воду перерабатывать в пресную, что является наиболее перспективным решения проблемы дефицита воды.
Кроме того, необходимо изменить методы расхода воды в сельском хозяйстве, например, использовать капельный полив. Нужно задействовать и другие источники гидросферы – использовать ледники и делать глубокие скважины, чтобы увеличивать количество ресурсов. Если все время работать на развитие технологий, то уже в ближайшее время можно будет решить проблему дефицита пресной воды.
Історія відкриття та освоєння. Індійський океан був відомий ще фінікійцям. Наприкінці VI ст. до н. е. вони здійснили плавання навколо Африки, розпочавши свою подорож з Червоного моря, подолавши далі води Індійського океану на шляху до Атлантики.
Першими дослідниками рельєфу дна Індійського океану були капітани суден, які прокладали телеграфні кабелі у середині XIX ст. Упродовж першої половини XX ст. завдяки дослідженням німецьких, датських, британських та інших учених був відкритий найглибший жолоб Індійського океану - Зондський. Крім того, було виявлено частини величезного серединно-океанічного хребта океану.
Порівняно з іншими океанами Індійському вчені приділяли менше уваги. Тому 1960 року за ініціативою ООН розпочала роботу Міжнародна індоокеанська експедиція, що тривала шість років. У ній взяло участь понад 20 країн. Учені завершили дослідження серединно-океанічного хребта океану, завдяки чому довели існування у Світовому океані єдиної системи серединних хребтів. Крім складання карт рельєфу дна Індійського океану, учені також вивчали складну систему його морських поверхневих течій.
Рельєф дна попри порівняно невеликі розміри океану, рельєф його дна досить різноманітний. На півночі чітко виражена підводна окраїна материка. Тут, біля Євразії, вона постійно збільшується завдяки великій кількості осадового матеріалу, винесеного потужними річками.
У Бенгальській затоці материковий схил опускається до ложа під кутом понад 45°. Такого стрімкого материкового схилу немає більше ніде у Світовому океані. Тільки у районі Зондських островів материковий схил відокремлений від ложа океану перехідною зоною. В ній багато підводних хребтів, які виходять на поверхню у вигляді острівних дуг вулканічного походження. Тут налічують більш як 300 вулканів, з яких понад 100 діючі. Уздовж острівних дуг простягаються глибоководні жолоби. Наприклад, Зондський жолоб є найглибшою ділянкою дна Індійського океану і має глибину 7729 м.