Поха Великих географических открытий (XV-XVII вв. ) - расцвет географии на фоне всеобщего подъема (возрождения) культуры и науки. География стала важнейшей наукой, обогатилась сведениями о природе и населении почти всей суши и начала делится на общую и частную. На карте Меркатора были показаны реальные очертания материков и их береговых линий, а на карте Леонардо да Винчи - гипотетический Южный материк. Выдающимся событием российской картографии было создание "Большого чертежа" Российского государства (1627). Географические открытия, которые заслуживают определения "великие", совершались на нашей планете во все исторические эпохи, с древности и до XX в. Но эпохой Великих географических открытий принято называть строго определенный исторический период. Его хронологические рамки отечественные историки и географы обычно ограничивают серединой или концом XV - серединой XVII вв. Ни одна другая эпоха не была столь насыщена географическими открытиями, никогда они не имели такого исключительного значения для судеб Европы и всего мира. Усилиями нескольких поколений мореплавателей и землепроходцев рубежи ойкумены были раздвинуты; мир словно засверкал новыми красками, предстал во всем своем великолепном разнообразии.
В рамках этой эпохи исследователи обычно выделяют два периода.
- середина или конец XV – середина XVI вв. - период испанских и португальских открытий в Африке, Америке и Азии, включающий важнейшие плавания Колумба, Васко да Гамы и Магеллана;
- середина XVI – середина XVII вв. период, основное содержание которого составили впечатляющие достижения русских землепроходцев на севере Азии, английские и французские открытия в Северной Америке, голландские открытия в Австралии и Океании.
Имеются и другие точки зрения на хронологические рамки эпохи Великих географических открытий, ограничивающие ее серединой ХV - серединой XVIвв. или, напротив, включающие в нее и замечательные открытия XVIII в.
Природа в україні багата і різноманітна. Але вона потребує охорони. Останнім часом вирубується багато лісів, що спричиняє вивітрюванню грунту, його зсуви в горах,утворення ярів і балок. Водойми також потерпають від забруднення. У річки, озера, моря потрапляють шкідливі та отруйні речовини, від яких гинуть тварини. Треба пам ятати, що Збереження природи - це справа кожного. Збережемо Землю для прийдешніх поколінь! Грунт - основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс грунти є природною основою функціонування екологічних систем біосфери. Важливою властивістю грунтів є їх родючість. Завдяки їй грунти є основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона грунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості - неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства. Охорона грунтів стає нині особливо актуальною в зв'язку із зростаючим приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох країн і, насамперед для країн Азії, Африки та Південної Америки, що економічно розвиваються, є досить гострою. Світові продовольчі ресурси складаються з рослинних продуктів, продуктів тваринництва і біологічних запасів морів. Збільшення продуктів перших двох груп можливе лише при раціональному землекористуванні. Тим часом людство використовує для сільського господарства лише 1,43 млрд. га орних земель, що становить близько 10,4% суші, або 2,95% всієї поверхні земної кулі. Нагадаємо, що пустині (гарячі і холодні) займають 45% суші. За агрикультурний період втрати земельних ресурсів внаслідок ерозії, засолення, будівництва міст і населених пунктів, доріг і промислових комплексів досягли в світі величезних розмірів - до 2 млрд. га, тобто вони набагато перевищують сучасну орну площу планети. Зараз щороку з обороту випадає 5-7 млн. га різних земельних угідь. Тому охорона грунтів - основна народногосподарська проблема для всіх країн світу. Основоположником вчення про грунти є відомий російський учений В. В. Докучаєв. Він сформулював основні закони ґрунтоутворення, встановив географічні закономірності поширення грунтів. Створив науку про раціональне використання грунтів для потреб землеробства. ("Головними факторами ґрунтоутворення є материнська порода, кліматичні умови, рослинні і тваринні організми, рельєф і вік країни та господарська діяльність людини. Материнська, або грунтоутворююча порода, входить до складу грунту як його мінеральна частина, впливаючи тим самим на процес ґрунтоутворення, на наявність поживних речовин, на фізичні й хімічні властивості грунтів. На багатих на зольні речовини материнських породах - продуктах звітрювання доломітів, діабазів, глинистих сланців, вапняків - формуються родючі грунти, на пісковиках, кремнистих породах - грунти, бідні на поживні речовини. Клімат впливає на процес ґрунтоутворення дією температури і вологи. Температура діє на фізичні, хімічні, біохімічні і біологічні процеси грунтів. Вона зумовлює також фізичне звітрювання материнських порід, впливає на режим випаровування вологи з грунту. Опади впливають на грунт як механічно, так і хімічно. Вони руйнують структуру грунту, вимивають з грунту органічні та інші поживні речовини, зумовлюють процес опідзолення. Підземна волога також впливає на процес ґрунтоутворення. Високий рівень ґрунтових вод спричиняє утворення горизонту, несприятливого за своїми фізико-хімічними та біологічними особливостями для росту рослин. Рослини і тварини внаслідок активного біологічного впливу є найважливішим фактором ґрунтоутворення. В цьому процесі беруть участь як вищі, так і нижчі рослини й тварини - бактерії, водорості, гриби, дощові черви та інші представники ґрунтової флори і фауни. На процес ґрунтоутворення впливають органічні рештки рослин, за рахунок яких утворюється гумусовий - найбільш родючий шар ґрунтового профілю, діяльність кореневих систем. Останні спричиняють біологічне вивітрювання материнських порід і є важливим фактором, що впливає на структуру грунту. За до рослинного покриву можна поліпшувати фізико-хімічні властивості грунтів, впливати на їхню родючість. Рельєф місцевості впливає на процес ґрунтоутворення дією експозиції та висоти над рівнем моря. На схилах звичайно формуються менш потужні грунти, ніж у підніжжі гір. Характер рельєфу впливає на поверхневий геохімічний стік. Так, на крутих схилах грунт змивається інтенсивніше, ніж на рівнинах.
Географические открытия, которые заслуживают определения "великие", совершались на нашей планете во все исторические эпохи, с древности и до XX в. Но эпохой Великих географических открытий принято называть строго определенный исторический период. Его хронологические рамки отечественные историки и географы обычно ограничивают серединой или концом XV - серединой XVII вв. Ни одна другая эпоха не была столь насыщена географическими открытиями, никогда они не имели такого исключительного значения для судеб Европы и всего мира. Усилиями нескольких поколений мореплавателей и землепроходцев рубежи ойкумены были раздвинуты; мир словно засверкал новыми красками, предстал во всем своем великолепном разнообразии.
В рамках этой эпохи исследователи обычно выделяют два периода.
- середина или конец XV – середина XVI вв. - период испанских и португальских открытий в Африке, Америке и Азии, включающий важнейшие плавания Колумба, Васко да Гамы и Магеллана;
- середина XVI – середина XVII вв. период, основное содержание которого составили впечатляющие достижения русских землепроходцев на севере Азии, английские и французские открытия в Северной Америке, голландские открытия в Австралии и Океании.
Имеются и другие точки зрения на хронологические рамки эпохи Великих географических открытий, ограничивающие ее серединой ХV - серединой XVIвв. или, напротив, включающие в нее и замечательные открытия XVIII в.