Гірський регіон не без підстав відносять до слаборозвинених регіонів,
враховуючи низький рівень урбанізації, потенціал підприємництва,
відносно слабкий рівень економічного розвитку і високий рівень
безробіття населення. Значною мірою це пов’язано з його периферійністю, невигідністю географічного розміщення, а відповідно, труднощами з
комунікативною доступністю, віддаленістю від головних ринків, слабкими
зв’язками з центром. «Для території Українських Карпат характерні складні
структурні проблеми, зокрема в області економічного розвитку, ринку
праці, соціального стану населення, екології та природокористування»[3].
Гірські території Українських Карпат на відміну від височин і низин
характеризуються багатьма особливими ознаками, які визначають
параметри виробництва, форми господарської активності, а також
економічний розвиток регіону в цілому. Суттєвою ознакою гірських земель
є велика вертикальна мінливість і крутизна території. Висотні відмінності
знаходять своє відображення у наявності різних кліматично-рослинних
поясів. Крутизна схилів території Карпат впливає на пропорції між орними
землями, зеленими угіддями, багаторічними насадженнями і лісами.
Відмінності у висоті місцевості, відповідно і особливості ландшафту
(територіально-природного комплексу) створюють разом із тим нові
шанси для місцевих жителів у сфері несільськогосподарського розвитку,
зокрема існують великі можливості для розвитку туризму, рекреації та
надання оздоровчих послуг. Складність природних умов у горах істотно
обмежує можливості вибору форм та видів господарської діяльності,
негативно впливає на зайнятість горян. Це стало причиною низьких доходів
жителів гір, погіршення демографічної ситуації, зростання соціальної
напруженості, відтоку населення з гірських сіл та їх спустошення.
Необхідність зупинки цих явищ обумовлена не тільки загрозою втрати
«культурного а й економічними та екологічними причинами[
Объяснение:Одним з головних напрямів сучасної демографічної політики України є розробка політики, яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям. Суб'єкт демографічної політики - держава як засіб державного впливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі. Об'єкт - складні і важкозавбачувані демографічні процеси - народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення з точки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчої діяльності і середньої тривалості життя людини. Більшість здійснюваних у сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлученність, міграція були і залишаються, в основному, особистою справою індивіда, подружньої пари, сім'ї. Тому управління демографічною поведінкою не може спиратися на будь-яке адміністрування, примус чи заборони. Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім'ї, пропаганда тих чи інших професій). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються.