Україна протягом 2018 року, згідно з рейтингами міжнародних організацій, покращила свої позиції в сфері економіки, але й досі залишається на периферії в порівнянні із досягненнями інших європейських країн. Загалом за останній рік їй вдалося втримати свої минулорічні позиції, або ж піднятися у деяких рейтингах, однак ці коливання не були значними.
Водночас Україна опустилася в рейтингу міжнародних поставках зброї, який на цьому тижні оприлюднив Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру (SIPRI). Рейтинг висвітлює головні тенденції в міжнародних поставках зброї в період між 2014-2018 роками. Так, Україна посіла 12 місце у списку 25 найбільших експортерів зброї у світі, натомість минулого року була 11. Згідно зі звітом, порівняно з 2009-2013 роками Україна зменшила експорт озброєнь на 47%. Імпорт зброї протягом 2014-2018 років, попри воєнний конфлікт, залишався на досить низькому рівні. Попри те, що серед основних клієнтів України у звіті разом із Китаєм і Таїландом вказана Росія, автори дослідження додають, що до 2014 року Росія імпортувала зброю з України і почала імпорт з інших країн, але анексія Криму в 2014 році припинила ці торговельні відносини.
Объяснение:
Відповідь:
Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі. Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці. Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Пояснення: