Україна – одна з країн, в якій знаходяться найбагатші та різноманітні гідромінеральні ресурси, на базі яких відкрито біля 500 санаторно-курортних установ. Зараз вони використовують лише біля 8% запасів мінеральних вод.
Розлив столових та лікувально-столових мінеральних вод в Україні проводиться зараз згідно з ДСТУ 878-93 „Води мінеральні питні”, розробленим Одеським НДІ курортології і Вінницьким ПКТИ та затвердженого Держстандартом.
Мінеральна вода – корисна, але вибірково: „Миргородська”, наприклад, розрахована на тих, у кого знижена кислотність, „Лужанська-7” – на тих, у кого вона підвищена. Це не означає, що цю воду не можна пити „звичайним людям”, але захоплюватися мінеральною водою все ж таки не варто. Дієтологи рекомендують такий режим: місяць попити – потім відпочити.
В залежності від хімічного складу та мінералізації мінеральні води діляться на природні столові (1-2 г/л), лікувально-столові (2-8г/л) та лікувальні (8-12 г/л). Лікувальні мінеральні води мають дуже виявлену дію на організм людини та застосовуються тільки за призначенням лікаря в строго установленій дозі.
На жаль, інколи добре розрекламовані води не відповідають стандартам та мають низьку якість.
Африканские ледники. Над зеленеющими равнинами Восточной Африки величественно возвышается самая высокая гора Африканского континента - один из крупнейших в мире вулканов. Покрытая снегом вершина Килиманджаро гордо вздымается ввысь на фоне бирюзового неба.
Первые лучи утреннего солнца освещают восточную часть кромки основного кратера и огромные ледники на переднем плане. На всем Африканском континенте подобные ледники есть только на горе Кения и Рувензори .Всего в 320 км к югу от экватора находится место, где никогда не тает снег. Это место - вершина горы Килиманджаро, самая высокая точка Африки - 5895 м. Ее название на языке суахили означает «гора, которая блестит», и возникло оно потому, что» хотя подножие горы и находится в тропическом поясе, климат на ее вершине скорее напоминает сибирскую зиму. Каждый год Килиманджаро привлекает тысячи людей. Одним из самых известных был американский писатель Эрнест Хемингуэй, который после своей поездки в 1938 году написал рассказ «Снега Килиманджаро». Он так описывал гору: «Широкая как мир, огромная, высокая и неправдоподобно белая под лучами солнца
