Сильные морозы и палящий зной здесь бывают достаточно редко и имеют обычно небольшую продолжительность. Морозы в холодный период года (существенное отклонение от нормы, более чем на 4 градуса) устанавливаются чаще всего не более чем на 2-3 недели, а летняя жара может длиться от 3-4 дней до 1,5 месяцев (лето 1920, 1936, 1938, 1972, 2010, 2011 годов).
На климат города оказывают влияние географическое положение (в зоне умеренного климата в центре Восточно-Европейской равнины, что позволяет свободно рас волнам тепла и холода); отсутствие крупных водоёмов, что довольно большим колебаниям температуры; а также влияние Гольфстрима, вызванное атлантическими и средиземноморскими циклонами, обеспечивающими относительно высокую температуру в зимний период по сравнению с другими населёнными пунктами, расположенными восточнее на той же широте, и высокий уровень атмосферных осадков. В отдельные зимние месяцы (декабри 2001, 2002, январи 1950, 1963, 1967, 1969, 1987, 2010, феврали 1956, 1986, 1994 годов, чаще всего в январе) в Москве не наблюдается оттепелей.
За год в Москве бывает около 30 гроз, в основном в период май—сентябрь, которые чаще всего вызываются местной конвекцией за счёт интенсивного прогрева в тёплый период. Более редкие, но наиболее сильные (фронтальные) грозы возникают при прохождении атмосферных фронтов и наблюдаются в течение всего года, включая зиму.
Для свого самозбереження суспільство прагне наділити нове покоління необхідними для даного суспільства навичками групового виживання, сформувати такий механізм соціальної адаптації молоді, який би перетворював нове покоління в органічну частину вже існуючого соціуму.
Відомі слова Е. Дюркгейма: якщо пристосувати індивіда до конкретних соціальних умов і сформувати індивідуальний характер у відповідності з основними рисами домінуючого соціального характеру, то людина буде діяти з найбільшою продуктивністю, необхідною і корисною суспільству, тобто буде сформовано "продуктивний характер". Саме тому метою і призначенням соціалізації є формування індивіда, який має ознаки і діє як елемент саме цього співтовариства, який буде в змозі забезпечити збереження і виживання себе як члена цього суспільства і суспільства як свого другого, колективного "Я" у взаємовідносинах з іншими групами.
Молода людина, організовуючи свою діяльність в соціальному просторі і часі, еволюціонує разом із суспільством. Передача в процесі соціалізації суспільного досвіду та знань не тільки уподібнює індивіда групі, що складає інтерес останньої, а й дозволяє йому використовувати цей символічний капітал у власних інтересах. Така подвійність відбиває поєднання конкретних напрямків соціалізації: по-перше, формування індивідуальністю власного зразка, з’ясування своєї ідентичності і, по-друге, само ототожнення з оточенням – іншими людьми, групою, ціннісними моделями. Ця подвійність достатньо умовна і зникає при конкретному розгляді ідентифікації, проте методологічна значимість такого виділення безумовна.
