Як і в США, у Німеччині на хвилі кризи початку 80-х років до влади у 1982 році прийшов консервативний уряд на чолі з Гельмутом Колем. Відмовившись від кейнсіанських методів регулювання економіки, уряд в основу своєї діяльності поклав монетаристську концепцію пропозиції. Це стало основою економічного зростання 1983-1990 років, коли відбулися інтенсивні процеси нагромадження, збільшення інвестицій, розширення експорту. У межах Європейського Союзу Німеччина продавала більш як 50% своїх товарів. Було переглянуто державні пріоритети в науково-технічній політиці і країна почала займати провідні позиції у витратах на науково-дослідницькі й експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР).
На початок 90-х років припав різкий спад динаміки економічного зростання. Основними причинами були:
- необхідність потужних капіталовкладень в економіку східних районів після об'єднання ФРН і НДР;
- несприятлива кон'юнктура на ринку збуту, зумовлена втратою ринку в Східній Європі і СРСР;
- погіршення конкурентоспроможності національних товарів;
- глобальний спад світової економіки в 1990-1992 роках.
Після об'єднання Німеччини 3 жовтня 1990 року, її територія збільшилася на 1/3, населення - з 64 до 80 млн. осіб. У п'яти нових землях почались ринкові перебудови, які потребували величезних капіталовкладень (у 1991 році вони становили 140 млрд. марок, у 1992 р. - 152 млрд., у 1993 р. - - 182 млрд.), що призвело до бюджетного дефіциту, збільшення державного боргу (в 1990 р. він становив 1039 млрд. марок, у 1993 р. - 1850 млрд. марок).
Досвід об'єднання показав, що прискорена інтеграція двох протилежних економічних систем не може дати негайних позитивних результатів. Потрібен досить тривалий час, протягом якого необхідно здійснювати трансформаційні процеси, створювати ринкові механізми господарювання. Такий перехідний період є однією з умов проведення глибоких ринкових реформ.
Разом з тим, незважаючи на всі негативні тенденції в економіці країни після об'єднання Німеччини, вона залишилася на рубежі XXI ст. однією з провідних країн ЄС. Основними причинами динамічного економічного розвитку Німеччини були:
- високий рівень споживчого попиту;
- збільшення зайнятості і заробітної плати;
- розширення німецького внутрішнього ринку за рахунок п'яти нових федеральних земель;
- швидкий розвиток НТП;
- пріоритетний розвиток галузей експортної орієнтації.
