Індонезія
2 Мадагаскар
3 Папуа Нова Гвінея
4 Японія
5 Філіппіни
6 Нова Зеландія
7 Велика Британія
8 Куба
9 Ісландія
10 Ірландія
11 Шрі-Ланка
12 Домініканська Республіка
13 Тайвань
14 Гаїті
15 Соломонові Острови
16 Фіджі
17 Східний Тимор
18 Багамські острови
19 Вануату
20 Ямайка
21 Кіпр
22 Бруней
23 Тринідад і Тобаго
24 Кабо-Верде
25 Самоа
26 Маврикій
27 Коморські Острови
28 Сан-Томе і Принсіпі
29 Кірибаті
30 Тонга
31 Домініка
32 Бахрейн
33 Мікронезія
34 Сингапур
35 Сент-Люсія
36 Палау
37 Сейшельські Острови
38 Антигуа і Барбуда
39 Барбадос
40 Сент-Вінсент і Гренадини
41 Гренада
42 Мальта
43 Мальдівські острови
44 Сент-Кітс и Невіс
45 Маршаллові Острови
46 Тувалу
47 Науру
Відповідь:
В Україні поширені такі основні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, дернові; буроземи; сірі, ясно-сірі і темно сірі лісові; чорноземи і каштанові; коричневі; лучні і болотні; солонці, солончаки ісолоді
Пояснення:
Кожен тип ґрунту має свої різновиди залежно від підґрунтя, клімату, рослинного покриву та інших ґрунтоутворювальних чинників. В Україні цих різновидів дуже багато. Наприклад, під час ґрунтового картографування, що проводилося в останні роки, виявлено 650 видів ґрунтів, а відмін набагато більше.
Різні типи ґрунтів займають в Україні та її природно-географічних регіонах різну площу .
Дерново-підзолисті та дернові ґрунти здебільшого поширені в північній (поліській) частині України. Вони формуються в умовах надмірного зволоження. Під заболоченими лісами чи на післялісових луках утворюються оглеєні ґрунти. На зволожених місцевостях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах трапляються дерново-борові ґрунти. Ці ґрунти характеризуються низьким вмістом гумусу, несприятливими фізичними властивостями, невисокою родючістю. Вони потребують угноєння і внесення мінеральних добрив. У місцях виходу на поверхню відкладів крейди на Поліссі сформувались дерново-карбонатні досить родючі ґрунти.
Бурі лісові (буроземи) і буро-підзолисті ґрунти поширені в межах лісової смуги висотних поясів Карпат, а також у Передкарпатті та Закарпатті, на північних схилах Кримських гір. Ці ґрунти формуються в умовах достатнього зволоження, тривалого теплого періоду, переважно за участю мікроорганізмів, під листяними або хвойними лісами.
У лісостеповій зоні, а також у південних районах Полісся поширені перехідні від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів — сірі та ясно-сірі лісові (мал. 50). Вони сформувалися на лесовому підґрунті під широколистими лісами. У розріджених лісах — темно-сірі опідзолені ґрунти. Вміст гумусу в них невеликий — 1,8-4,3%. Регулювання водного режиму цих ґрунтів є важливою умовою підвищення їхньої родючості.
У сухому Південному Степу поширені темно-каштанові ґрунти, а в сухих умовах причорноморських і присиваських степів — каштанові (мал. 52). Вони мають менш потужний гумусовий горизонт (до 55 см), вміст гумусу в них становить 1,3-2,9%.
На півдні, в районах із субтропічним кліматом, переважають коричневі (мал. 53) і червоно-коричневі ґрунти (Південний берег Криму). Вміст гумусу в них становить 3% і більше. Ґрунти на породах червоного кольору мають червоно-коричневе забарвлення. Ці ґрунти формуються в умовах недостатнього (в теплий період) зволоження.
Лучні і болотні ґрунти не повною мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природнокліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. У степових районах лучні і болотні ґрунти засолені. Лучні ґрунти формуються в умовах значного зволоження, болотні — перезволоження.
Усі лучні і болотні ґрунти потребують осушувально-зрошувальної водної меліорації. Однак великі масштаби осушувальної меліорації, яка інтенсивно проводилася в Україні, особливо на Поліссі, не завжди давали позитивні результати ігалося пересушення земель, а в період інтенсивних опадів вода затоплювала великі площі. Дотримання науково обґрунтованих підходів щодо водної меліорації має дуже важливе значення.
У південних посушливих районах поширені солончаки, солонці і солоді. Площа цих типів ґрунтів за останні роки поступово збільшується, що призводить до зменшення площі продуктивних ґрунтів. Особливо інтенсивно цей процес відбувається поблизу великих дніпровських водойм у південній і центральній частинах України, а також на поливних землях.
Солончаки утворюються в результаті випаровування мінералізованих ґрунтових вод, що залягають близько від поверхні. Вони поширені в південній частині України. Загалом території, зайняті солончаками, порівняно невеликі. Значну площу займають в Україні солонці, які менше засолені, ніж солончаки.
На пониззях, краще зволожених землях Причорномор'я і Приазов'я, поширені солоді, що сформувалися внаслідок вилуження засолених ґрунтів.
Основним циркуляційним процесом у нижніх шарах атмосфери над континентом є приплив повітряних мас у вигляді пасатів з субтропічних широт до області найбільшого нагрівання сонцем приземних шарів повітря. З квітня по липень у північну півкулю проникає південно-східний пасат. Проходячи над екваторіальною областю, він трансформується в екваторіальне повітря і під впливом відхиляючої силиобертання землі переходить у південно-західні вітри, які називаються екваторіальним мусоном.
Циклони тропічного фронту, що виникають між теплим і сухим повітрям північно-східних пасатів та холоднішим вологим повітрям екваторіального мусону, над континентом сухі і не несуть фронтальних опадів, бо теплий сектор їх заповнений сухою масою пасатів. Клімат західних берегів Африки перебуває під впливом морського тропічного повітря і відзначається майже цілковитою відсутністю опадів при високій вологості нижніх шарів повітря (що пов'язано з пасатною інверсією температури), а також наявністю відносно низької температури. Остання обставина залежить від холодних морських течій —Канарської в північній і Бенгельської в південній півкулі.
На сході гористі береги Південної Африки перебувають під впливом вологих південно-східних пасатів Індійського океану і дістають значну кількість опадів. Північно-східні частини Африки, що прилягають до Азії, перебувають під впливом сухого континентального тропічного повітря, яке формується над великими просторами пустель.
Завдяки зенітальному положенню Сонця африканський масив суші дуже нагрівається; тому над більшою частиною материка, за винятком зон субтропічного максимуму — областей високого тиску, переважає низький атмосферний тиск. Великі місцеві центри високого тиску, звичайні для Євразії таАмерики, ніде не утворюються в Африці. У зв'язку з переважанням характерного для більшої частини Африки відносно низького атмосферного тиску вітри, як правило, дмуть з океанів. Над материком ці повітряні маси нагріваються, відходять від точки роси, що несприятливо позначається на розподілі опадів. Майже весь материк, за винятком екваторіального пояса дощів, який простягається від Ліберії до озер Вікторія та Ньяса, характеризується тимчасовою або постійною нестачею опадів, і посушливі області займають в Африці дуже великі простори.
На більшій частині Африки коефіцієнт зволоження набагато менший від 1,00. У Сахарі він наближається до 0,00
P.S. (подивіться і виберіть головне