Калининградская область располагает небольшим набором минеральных ресурсов, которые тем не менее играют значительную роль в экономике региона. К ним в первую очередь следует отнести нефть, торф, строительные материалы, янтарь, питьевую и минеральную воды, соль. Существует достаточно развитая индустрия добычи и переработки этого сырья (за исключением нефти и соли). Кроме вышеперечисленных видов минерального сырья в различных справках для администрации области постоянно фигурируют — бурый уголь, железные руды, цветные и редкие металлы, калийно-магниевые соли, ангидриты, цеолиты, карбонаты. Однако горногеологические условия их залегания — большая глубина и техническая сложность их добычи в сравнении с традиционными более богатыми и легко доступными для добычи месторождениями в других регионах России — делают их разработку экономически невыгодной и экологически нерациональной и опасной. Сегодня и без этого техногенная нагрузка на рекреационную зону Калининградской области весьма велика. Основная задача современного природопользования должна состоять в сохранении природы региона, не превращая его в зону массовой карьерной горнодобычи и промышленной деятельности. Следует помнить, что восстановление разрушенных ландшафтов и экологического равновесия обходится значительно дороже самого капитального строительства и растягивается на время нескольких поколений.
Відомо, що пояснити шлях за до малюнка, схематичного плану чи географічної карти набагато простіше, ніж описати його словами.
Точне зображення земної поверхні на площині у певній картографічній проекції за до умовних знаків називають географічною картою.
На величезне значення карти вказували ще відомі географи-методисти ХІХ століття Н. Раєвський і А. Бризгалов: «карти потрібні для усвідомлення і кращого збереження в пам'яті географічних відомостей» і «щоб учень/студент...дивлячись на карту, робив правильні висновки...».
У 1928 році у своїй книзі «Район і країна» В.П. Семенов-Тянь-Шанський писав: «Карта є альфа і омега всіх географічних уявлень. Якщо в інших науках вона має тільки службове значення, в географії вона - все і без неї кроку ступити не можна. Вона важливіша не тільки від малюнків, але навіть важливіша від самого тексту, тому що говорить інколи набагато більше, яскравіше, наочніше і лаконічніше найкращого тексту кожному, хто вміє в ній розбиратися» [8].
М.М. Баранський назвав карту другою мовою географії, підкреслював, що карта є головним засобом у формуванні географічних уявлень і понять.
Прикладів широкого застосування карт у житті й діяльності людей можна навести дуже багато. Карта - це джерело знань, незмінний посібник у середній і вищій школі. Без карти неможливі експедиційні дослідження, туристичні походи, подорожі, мореплавство, промислове і сільськогосподарське будівництво та ін. Водночас карти є засобом масової інформації і пропаганди наукових знань [1].
Нині майже жодне дослідження у фізичній та економічній географії не обходиться без всебічного і глибокого аналізу картографічних матеріалів. Лише за до карт можна глибоко проаналізувати особливості природи і господарства, оцінити взаємозв'язки виробництва із сировинною базою і споживачами. Дуже важлива роль карти у процесі навчання учнів/студентів географії, історії, природознавства та інших наук. Карта в навчальному закладі так само необхідна, як підручник. Студенти/школярі навчаються характеризувати природу чи економіку держав та їх частин саме завдяки роботі з картою.
Карта в процесі навчання природознавства виконує дуже важливу психолого-педагогічну роль - сприяє упорядкуванню знань. Полегшує їх засвоєння і запам'ятовування. Ця роль зберігається за картою не тільки в школі, а й тоді, коли доросла людина поповнює свої географічні знання з книг, газет, журналів і т.п. При доброму знанні карти запас географічних знань буде збільшуватись.
