Так само як і Євразія, Північна Америка має чотири з шести світових грунтово-біокліматичних поясів, з яких арктичний і бореальннй охоплюють північну, найбільш розширену частину континенту (до 50°пн.ш.). Далі на південь широтна зональність гається в Північній Америці лише на схід від Міссісіпі. У центральній частині континенту грунтові зони мають меридіональне простягання. Від Міссісіпі на захід одна одну змінюють такі зони: бурих лісових грунтів і субтропічних червоноземів, чорноземновидних грунтів прерій, чорноземів, каштанових грунтів і сіро-бурих пустинних грунтів і сіроземів. В областях внутрішніх плато Кордільєр трапляються великі масиви розвіюваних пісків і солончаків. Арктичний пояс охоплює острови Канадського Арктичного архіпелагу і тундрову зону на півночі континенту. У межах острівної частини добре виявлена підзона арктичної тундри. Більша частина островів Канадського Арктичного архіпелагу являє собою полярну й арктичну полігональну тундру з типовими для неї дерново-тундровими грунтами, які чергуються з широкими просторами, вкритими льодом, і кам'янистими осипами. Тундрові грунти характеризуються малою потужністю, низькими температурами, надмірною вологістю та оглеєністю. На континенті тундрова зона, маючи широтне простягання, представлена підзоною тундри з типовими тундрово-глейовими грунтами і підзоною, лісотундри. У внутрішніх, найбільш сухих, частинах континенту південна межа тундри займає найбільш північне положення. Так, у районі басейну річки Маккензі вона проходить на широті 68–69°; у напрямі до узбереж Тихого і Атлантичного океанів південна межа тундри значно зміщується на південь. Наприклад, східне узбережжя Аляски зайняте тундрою на широті 54–55°, а на сході – в північній частині півострова Лабрадор вона досягає широти 52–53°. На південь, під хвойними лісами, тягнеться зона підзолистих ґрунтів. Ця зона, як і тундрова, трохи зміщується на приокеанських узбережжях у південному напрямі, її західна частина має гірський характер. Південна межа зони підзолистих грунтів по тихоокеанському узбережжі спускається до 48–49°, а по атлантичному – до 45-46°. У внутрішніх частинах континенту – в штатах Альберта, Саскачеван – межа зони підзолистих грунтів проходить на широті 54-55°. Займаючи величезні простори Північної Америки, зона підзолистих грунтів у свою чергу поділяється на три підзони: глеєво-підзолистих, типових підзолистих і дерново-підзолистих грунтів. Підзолисто-глеєві грунти охоплюють майже всю північно-західну частину басейну річки Маккензі, північну частину штату Манітоба, Онтаріо і західну частину півострова Лабрадор. У цих районах близько від поверхні знаходиться багаторічна мерзлота, яка погіршує водопроникність грунтів і посилює їх заболоченість. Ось чому тут помітне чергування масивів глеєво-підзолистих грунтів з великими болотними просторами, де переважають торфово-болотні грунти. Підзона типових підзолистих грунтів займає більшу частину Канадського щита – басейн р. Саскачеван, південну частину штату Манітоба та південну частину штату Онтаріо, що прилягає до Великих озер. Підзолисті грунти кислі, бідні на гумус. Підзона дерново-підзолистих грунтів, яка розширюється в східному напрямі, в ландшафтному відношенні збігається з підзоною мішаних лісів. Ця зона найбільш освоєна. На південь від 50° пн. ш. і на схід від Міссісіпі у так званій Приатлантичній провінції також помітна широтна зональність грунтів. Тут підзолисті грунти на південь змінюються бурими лісовими, які в свою чергу поступаються місцем субтропічним жовтоземам і червоноземам. Зона субтропічних чорноземів і жовтоземів (північна межа їх 35–37°, південна – 25–26°). Червоноземи займають переважно підвищені і краще дреновані частини рельєфу, де нема застою води. Низинні морські узбережжя і долини зниження зайняті переважно жовтоземами. Особливо поширені жовтоземи на півострові Флоріда. подойдёт?
Кури́льские острова́ — цепь островов между полуостровом Камчатка и островом Хоккайдо, чуть выпуклой дугой отделяющая Охотское море от Тихого океана. Протяжённость — около 1200 км. Общая площадь — 10,5 тыс. км². К югу от них проходит государственная граница России с Японией. Острова образуют две параллельные гряды: Большую Курильскую и Малую Курильскую. Включают 56 островов. Имеют важное военно-стратегическое и экономическое значени. Курильские острова входят в Сахалинскую областьРоссии. Южные острова архипелага — Итуруп, Кунашир, Шикотан и группа Хабомаи][8] — оспариваются Японией, которая включает их в состав префектуры Хоккайдо.Ввиду большой протяжённости островов с севера на юг флора Курил чрезвычайно сильно различается. На северных островах (Парамушир, Шумшу и других) вследствие сурового климата древесная растительность достаточно скудная и представлена в основном кустарниковыми формами (стланиками): ольха (ольхач), берёза, ива, рябина, кедровый стланик (кедрач). На южных островах (Итуруп, Кунашир) произрастают хвойные леса из пихты сахалинской, ели аянской и лиственницы курильской с большим участием широколиственныхпород: дуба курчавого, клёнов, ильмов, калопанакса семилопастного с большим количеством деревянистых лиан: гортензии черешковой, актинидий, лимонника китайского, дикого винограда, ядовитого токсикодендрона восточногои т. д. На юге Кунашира встречается единственный в России дикорастущий вид магнолии — магнолия обратнояйцевидная. Одно из главных ландшафтных растений Курил, начиная со средних островов (Кетой и южнее) — курильский бамбук, образующий непроходимые заросли на склонах гор и опушках лесов. На всех островах вследствие влажного климата распространено высокотравье. Широко представлены разные ягоды: водяника, брусника, голубика, жимолость и другие.
Эндемичных растений насчитывается более 40 видов. Например, астрагал кавакамский, полынь островная, эдельвейс курильский, встречающиеся на острове Итуруп; остролодочник ито и соссюрея курильская, произрастающие на острове Уруп.
На острове Итуруп охраняются следующие растения: полушник азиатский, находящийся под угрозой исчезновения, цветковые растения аралия материковая, аралия сердцевидная, калопанакс семилопастной, кандык японский, калина Райта, кардиокринум Глена, пион обратнояйцелистный, рододендрон Фори, падуб Сугероки, двулистник Грея, болотница жемчужная, волчелистник низкий, пион горный, лишайникиглоссодиум японский и стереокаулон обнажённый, голосеменные растенияможжевельник Саржента и тис остроконечный, моховидные бриоксифиум саватье и атрактилокарпус альпийский, произрастающий у вулкана Баранского. На острове Уруп охраняются калина Райта, аралия сердцевидная и плагиотциум тупейший.
1. Южная Америка являлась частью древнего материка Гондвана. 2. После распада праконтинента Пангея территория Южной Америки была объединена с Африкой, Австралией и Антарктидой в составе континента Гондвана, которая потом распалась, и до конца третичного периода Южная Америка была островом. 3. На западе - горы, на востоке - равнины. 4. Гора Аконкагуа (32° ю. ш., 70° з. д.). 5. Озеро на полуострове Вальдес (42° ю. ш., 63° з. д.). 6. 580 м над уровнем моря. 7. Горы (Анды), равнинные низменности (Амазонская, Ла-Платская) и возвышенности (Бразильское, Гвианское плоскогорья). 8. В горах - руды чёрных и цветных металлов (цинк, медь, олово, железо, сурьма и др.), драгоценные камни и металлы (золото, серебро, платина), в нагорьях присутствуют залежи редких руд (цирконий, уран, титан, висмут, никель), в межгорных впадинах - нефть, природный газ.
Далі на південь широтна зональність гається в Північній Америці лише на схід від Міссісіпі. У центральній частині континенту грунтові зони мають меридіональне простягання. Від Міссісіпі на захід одна одну змінюють такі зони: бурих лісових грунтів і субтропічних червоноземів, чорноземновидних грунтів прерій, чорноземів, каштанових грунтів і сіро-бурих пустинних грунтів і сіроземів. В областях внутрішніх плато Кордільєр трапляються великі масиви розвіюваних пісків і солончаків.
Арктичний пояс охоплює острови Канадського Арктичного архіпелагу і тундрову зону на півночі континенту.
У межах острівної частини добре виявлена підзона арктичної тундри. Більша частина островів Канадського Арктичного архіпелагу являє собою полярну й арктичну полігональну тундру з типовими для неї дерново-тундровими грунтами, які чергуються з широкими просторами, вкритими льодом, і кам'янистими осипами.
Тундрові грунти характеризуються малою потужністю, низькими температурами, надмірною вологістю та оглеєністю.
На континенті тундрова зона, маючи широтне простягання, представлена підзоною тундри з типовими тундрово-глейовими грунтами і підзоною, лісотундри. У внутрішніх, найбільш сухих, частинах континенту південна межа тундри займає найбільш північне положення. Так, у районі басейну річки Маккензі вона проходить на широті 68–69°; у напрямі до узбереж Тихого і Атлантичного океанів південна межа тундри значно зміщується на південь. Наприклад, східне узбережжя Аляски зайняте тундрою на широті 54–55°, а на сході – в північній частині півострова Лабрадор вона досягає широти 52–53°.
На південь, під хвойними лісами, тягнеться зона підзолистих ґрунтів. Ця зона, як і тундрова, трохи зміщується на приокеанських узбережжях у південному напрямі, її західна частина має гірський характер.
Південна межа зони підзолистих грунтів по тихоокеанському узбережжі спускається до 48–49°, а по атлантичному – до 45-46°. У внутрішніх частинах континенту – в штатах Альберта, Саскачеван – межа зони підзолистих грунтів проходить на широті 54-55°.
Займаючи величезні простори Північної Америки, зона підзолистих грунтів у свою чергу поділяється на три підзони: глеєво-підзолистих, типових підзолистих і дерново-підзолистих грунтів.
Підзолисто-глеєві грунти охоплюють майже всю північно-західну частину басейну річки Маккензі, північну частину штату Манітоба, Онтаріо і західну частину півострова Лабрадор. У цих районах близько від поверхні знаходиться багаторічна мерзлота, яка погіршує водопроникність грунтів і посилює їх заболоченість. Ось чому тут помітне чергування масивів глеєво-підзолистих грунтів з великими болотними просторами, де переважають торфово-болотні грунти.
Підзона типових підзолистих грунтів займає більшу частину Канадського щита – басейн р. Саскачеван, південну частину штату Манітоба та південну частину штату Онтаріо, що прилягає до Великих озер. Підзолисті грунти кислі, бідні на гумус.
Підзона дерново-підзолистих грунтів, яка розширюється в східному напрямі, в ландшафтному відношенні збігається з підзоною мішаних лісів. Ця зона найбільш освоєна.
На південь від 50° пн. ш. і на схід від Міссісіпі у так званій Приатлантичній провінції також помітна широтна зональність грунтів. Тут підзолисті грунти на південь змінюються бурими лісовими, які в свою чергу поступаються місцем субтропічним жовтоземам і червоноземам.
Зона субтропічних чорноземів і жовтоземів (північна межа їх 35–37°, південна – 25–26°). Червоноземи займають переважно підвищені і краще дреновані частини рельєфу, де нема застою води. Низинні морські узбережжя і долини зниження зайняті переважно жовтоземами. Особливо поширені жовтоземи на півострові Флоріда.
подойдёт?