Озеро Байкал самое таинственное и загадочное. Его красотой туристы восхищаются уже много лет. В озеро впадает 336 рек и ручьёв. Глубина озера Байкал в среднем 730 м. Максимальная глубина озера 1642 м. Даже на глубине 40 м прекрасно просматривается дно.
Байкал находится в южной части Восточной Сибири. Озеро располагается на территории республики Бурятия, а также Иркутской области.
Возраст озера учёные традиционно определяют в 25—35 млн лет.
Главное богатство озера — вода, которая составляет 90% всех запасов пресной воды России и 20% общемировых запасов. Она чиста и прозрачна, а её насыщенность кислородом в 2 раза превышает его содержание в обычных водоёмах. Существуют две причины этого феномена: Растворимость кислорода в воде зависит от её температуры. Чем меньше температура, тем больше в воде кислорода. Вода в озере Байкал очень холодна. На глубине 100 м она не больше 3-4 °С. Также воду насыщают кислородом водоросли. Байкальская вода также очищается за счёт деятельности планктонных рачков. Рачки отфильтровывают и поглощают клетки водорослей и бактерий. А чистую воду возвращают в Байкал. Свой вклад в очистку воды вносят губки, моллюски и черви, поедая различные отмирающие организмы. Озеро Байкал смягчает континентальный климат этих районов. Аккумулируя полученное за летние месяцы тепло, Байкал отдает его с наступлением зимних холодов. Еще один необъяснимый феномен — берега озера расходятся со скоростью 1,5–2 см в год. Животные озера Байкал В озере обитают больше 2600 видов и подвидов животных, половина из которых обитают только в этом водоёме. Это озеро единственное место обитания — байкальских тюленей (нерпы). Вес байкальских тюленей может достигать 130 кг и на суше они становятся неуклюжими и беззащитными. В водах Байкала насчитывается около 50 видов рыб (омуль, хариус, осётр, налим). Возле Байкала обитают 200 видов птиц (утки, цапли, кулики, представители семейства орлиных). Проблемы Байкала В 1996 году Байкал был внесён в Список объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО. Но деятельность человека и туристы наносят огромный урон экологии. В результате заболачивание некогда кристально чистого байкальского водоёма приняло угрожающие масштабы.
Компоненти природи на тій чи іншій території перебувають у складних взаємозв’язках і взаємодії. Внаслідок такого тісного поєднання природних компонентів виникають природні комплекси.Найбільшим природним комплексом Земної кулі є географічна оболонка, що утворилася в результаті взаємодії верхнього шару літосфери, нижнього шару атмосфери, гідросфери і біосфери. Географічна оболонка неоднорідна, адже взаємодія компонентів природи по-різному відбувається на материках і в океанах, на рівнинах і в горах, на схилах гір і в передгір’ях, у річкових долинах і на вододілах. Різна ця взаємодія і в полярних, помірних, тропічних чи екваторіальних широтах. Тому в межах географічної оболонки розрізняють різні за величиною відносно однорідні частини – природно-територіальні комплекси (а у водних басейнах – природно-аквальні комплекси). ПТК формуються в результаті тривалої взаємодії на певних територіях такихприродних компонентів, як геологічна основа і гірські породи, рельєф, клімат, води, ґрунти, мікроорганізми, рослинність і тваринний світ. Для ПТК характерна подібність внутрішньої будови і зовнішнього вигляду, історичного розвитку і сучасних природних процесів. Основними чинниками розвитку ПТК є сонячна радіація, внутрішня енергія Землі й енергія її обертання, а також процеси, що відбуваються в атмосфері, гідросфері та біосфері. Ці енергетичні чинники впливають на розвиток комплексу через основні фізико-географічні процеси – теплообмін, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин.Завдяки тісним взаємозв’язкам між компонентами ПТК є надзвичайно цілісним, досконалим і водночас вразливим утворенням. Порушення чи зміна хоча б одного з компонентів відразу ж впливає на інші компоненти через невидимі на перший погляд зв’язки. В результаті комплекс видозмінюється або ж зникає взагалі, поступаючись новому ПТК. Це яскраво можна проілюструвати на прикладі змін, які відбулися в болотах Полісся наприкінці ХХ ст. Ці ПТК сформувалися на водотривких породах в умовах підвищеного рівня ґрунтових вод і виходу їх на поверхню численними джерелами. Над ними створився своєрідний мікроклімат з підвищеною вологістю повітря, який підтримував існуючі там рослинність і тваринний світ. Болота вкриті торфово-болотними ґрунтами, порослими вологолюбною трав’яною, моховою, чагарниковою чи деревною рослинністю. Це сприяло поширенню багатьох видів земноводних, плазунів і комах, що у свою чергу приваблювало різноманітне птаство. Достатньо було зруйнувати водотривкий шар порід, перетнувши його осушувальним каналом, як знизився рівень ґрунтових вод, а, отже, змінився водний режим комплексу. Відповідно мікроклімат став сухішим, рослинність і тваринний світ зазнали змін. На місці колишнього болота з’явилися луки з бідною рослинністю, вкриті сухими легко займистими торфовищами.За час формування поверхні нашої країни на одних і тих самих ділянках виникала і змінювалася велика кількість ПТК. Адже неодноразово чергувалися суходіл і море, змінювалися геологічна будова та кліматичні умови, зникали одні й з’являлися інші рослини і тварини. Сучасні ПТК почали формуватися після танення останнього льодовика лише 10 – 12 тис. років тому. Їх компоненти та властивості продовжують змінюватися в часі, інколи – просто на очах і доволі суттєво. Поряд з природними чинниками значний вплив на ПТК має діяльність людини (антропогенний чинник), що часто призводить до різких змін у комплексах за короткий проміжок часу. Людина прагне змінити компоненти ПТК для своїх потреб. Проте часто невиважене втручання в природні процеси призводить до негативних наслідків.