1 родючість на території України різна тому що різні грунти мають свій склад 2 запаси доступної води, аерація, реакція середовища, форма і кількість доступних елементів живлення та їх співвідношення, характер обробки грунту 3 врожайність рослин 4 у південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей 5 в лісостепу формуються чорноземи опідзолені, в Північному степу — чорноземи звичайні, в частині і на південному заході — чорноземи південні 6 найбільшу площу займають звичайні чорноземи потім типові чорноземи, південні чорноземи, опідзолені чорноземи 7 переважають потужні українські чорноземи й сірі опідзолені лісові грунти 8 шкідливий антропогенний вплив, а також розгул природних та посилених людиною стихій завдає ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Це насамперед водна і вітрова ерозія, погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, збіднення на гумус і поживні речовини, забруднення мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, перезволоження й засолення земель 9 найважливішим заходом збереження ґрунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.
4.У лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним умістом солей. У південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщі.
6.Найбільшу площу займають так звані звичайні чорноземи — 10,5 млн га, типові чорноземи складають 5,8 млн га, південні — 3,6 млн га, опідзолені — 3,4 млн га. Загальна площа ґрунтів України складає 39,8 млн га. Окрім чорноземів родючими ґрунтами є дерново-підзолисті, каштанові солонцюваті, буроземи, піщані, лучні та інші.
В V-IV вв. до н. э. античная география добилась удивительных успехов. Величайшими её достижениями были учение о шарообразности Земли и теория единства Мирового океана. При этом всеми античными географами признавалось, что значительную или даже наибольшую часть южного полушария занимает гипотетическая суша. Позднее за этим Южным континентом утвердилось название «Terra Australis». Эта гипотеза, возникшая по крайней мере во II веке до н. э., держалась около 2 тысяч лет, до последней четверти XVI. Как и некоторые другие великие географические ошибки, эта гипотеза сыграла большую роль в истории географических открытий. В поисках гигантского Южного континента европейцами были открыты Австралия, Новая Зеландия, острова Океании.