природный территориальный комплекс - это закономерное сочетание взаимосвязанных компонентов природы на определенной территории.
все компоненты природы, входящие в состав природного комплекса, тесно и неразрывно связаны друг с другом: солнечная радиация, широта
местности, рельеф, климат, почва, растительный и животный мир.
в иерархии природных комплексов различают три главных уровня
(ранга) :
локальный,
региональный,
.
формирование природных
комплексов локального уровня связано с местными факторами, имеющими небольшой радиус действия, например, с отдельными элементами рельефа. к этому уровню относится фация - элементарная неделимая единица, то есть однородный комплекс.
региональные природные комплексы формируются в
результате влияния
факторов с более широким радиусом тектонического действия : тектонических движений, солнечной радиации . для этого уровня характерны природные зоны, области.
уровень - это оболочка, которая охватывает взаимопроникающие и постоянно взаимодействующие
тропосферу, гидросферу, верхние слои литосферной биосферы.
учение о природных территориальных комплексах – ландшафтоведение, было основано в конце прошлого столетия в. в. докучаевым. оно имеет большое практическое значение для сельского хозяйства, лесоводства, мелиорации,
рекреационного дела, строительства городов, дорог, различных предприятий. без знания особенностей того или иного природного комплекса не может быть и речи о рациональном использовании, охране и улучшении природной среды.
легка промисловість - сукупність галузей промисловості, що виробляють головним чином товари масового народного вжитку з різних видів сировини. основні галузі - це текстильна (бавовняна, льняна, вовняна, шовкова, трикотажна тощо), швейна, шкіряна, хутряна, взуттєва, галантерейна. підприємства легкої промисловості широко розповсюджені, але їхня спеціалізація дуже неоднорідна і залежить від наявності сировини та потреб населення.
провідне місце посідає текстильна промисловість, яка виробляє різноманітні тканини (лат. textile - тканина, матерія). наприкінці xx ст. текстильна промисловість зазнала істотних структурних, галузевих і територіальних зрушень. вони були зумовлені цілою низкою чинників - сировинного, технологічного, трудового, споживчого і особливо екологічного характеру. ще в середині xx ст. у сировині явно переважали натуральні волокна, але тепер це здебільшого хімічні волокна. як наслідок, відбулися територіальні зрушення виробництв у бік хімічних комбінатів і машинобудівних заводів, які виробляють відповідне текстильне устаткування. до того ж деякі індустріально розвинуті країни західної європи відмовилися від розвитку на своїй території сировиноємних стадій текстильного виробництва ("на користь" слаборозвинутих країн).
серед регіонів за випуском усіляких тканин лідирує азія (понад 40 % світового випуску). а серед країн провідні позиції з випуску тканин мають китай, гонконг, сша, південна корея, тайвань, індія тощо. економічно розвинуті країни зазвичай мають також і потужну швейну промисловість. прикладом є сша, італія, німеччина, франція, велика британія, японія. проте великі швейні виробництва мають і країни, що розвиваються, - китай, індія, індонезія, в'єтнам. зважаючи на наявність тут дешевої робочої сили, чимало західних фірм перенесли свої виробництва з америки і європи саме сюди. слід зазначити, що китай посідає перше місце у світі за експортом одягу, обійшовши всі країни єс.
