Адже у кожній страві збирається частинка душі предків і ці традиції прийшли до нас з далекого минулого і являють собою дар та спадок який є безцінний
для российской федерации характерна низкая плотность автомобильных дорог, которая составляет:
- 67 км на 1000 км2 площади территории страны;
- 8 км на 1000 жителей.
в то же время плотность автомобильных дорог на 1000 км площади территории страны составляет во франции и германии 1800-1830 км, в литве, латвии, эстонии, польше, индии – 1070-1175 км, сша – 670 км, то есть в 10-25 раз больше по сравнению с российской федерацией. в россии протяженность дорог с твердым покрытием 1000 км территории в 20 раз ниже, чем в европе, и в 10 раз – чем в канаде. по значению плотности автодорог на 1000 жителей россия в 2-3 раза уступает сша, франции, швеции, финляндии и другим странам.
по данным росавтодора, общая протяженность сети автомобильных дорог общего пользования федерального, регионального и местного значения российской федерации (то есть дорог, находящихся в государственной собственности) в новой классификации на 2006 год оценивается в 1145 тыс. км.
в 2007 году протяжённость дорог общего пользования в новой классификации в россии составила по данным росстата 746 тыс.км. из них, с твёрдым покрытием – 623 тыс.км. по территории российской федерации проходят 34 автодорожных маршрута европейской и азиатской сети международных автомобильных дорог общей протяженностью 32 тыс. км.
протяжённость федеральных дорог на начало 2008 года составила 48,8 тыс. километров, это менее 5% от общей протяжённости дорожной сети страны, при этом на федеральные дороги пришлось более 40 процентов всех пассажирских и грузовых перевозок. к концу 2008 г. было построено около 350 км новых дорог и отремонтировано 5 000 имеющихся дорог. протяженность сети автодорог общего пользования прирастает медленно: в соответствии с федеральной целевой программой "модернизация транспортной системы россии (2002-2010 годы)" к 2010 году плотность дорог на 1000 жителей практически останется на уровне 2006 года. в то же время уровень автомобилизации страны вырастет в полтора раза.
рис. 1. протяжённость автомобильных дорог общего и необщего пользования в новой классификации, 2002-2007 гг. (тыс. км).
источник. по данным федеральной службы государственной статистики рф (росстат).
рис. 2. распределение автомобильных дорог общего пользования федерального значения по категориям в 2007 г.
источник. росавтодор.
дорога 1 категории – автомобильная дорога с интенсивностью движения более 7000 автомобилей в сутки, основной расчётной скоростью 150 км/час, усовершенствованным капитальным покрытием, числом полос движения – 4 и более.
дорога 2 категории – автомобильная дорога с интенсивностью движения 3000-7000 автомобилей в сутки, основной расчётной скоростью 120 км/ч, усовершенствованным капитальным покрытием, числом полос движения – 2.
дорога 3 категории – автомобильная дорога с интенсивностью движения 1000-3000 автомобилей в сутки, основной расчётной скоростью 100 км/ч, усовершенствованным облегчённым покрытием, числом полос движения – 2.
ответ:
объяснение:
основная проблема - административно-командная форма , которая проигрывает рыночной.
чрезмерная роль государства в - оно создаёт неравные условия для конкуренции между предприятиями различной формы собственности с законов и административного ресурса. государство является более инертным и менее эффективным (по причине монополии) . кроме того, раздутая численность госслужащих, которая сложилась при аномально высоких ценах на сырьё, тяжёлым грузом висит на .
слабое разнообразие как отраслевое, так и организационное. львиная доля рф - это монополистические полугосударственные предприятия в отрасли добычи нефти и газа.
высокая зависимость как от импорта (современная техника), так и от экспорта (нестабильные цены на сырьё).
слабая внутренняя конкуренция по указанным выше причинам приводит к оттоку специалистов и предпринимателей, которые не вписываются в сложившуюся систему.
политическое преследование идеологических противников среди предпринимателей.
План:
1. З історії української кухні
2. Традиції народного харчування:
а) харчові запаси;
б) повсякденні страви;
в) святкові страви;
3. Традиції української гостинності
1.Народна кухня – це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоціненний здобуток, яким можна пишатися, який не слід забувати. У зв'язку з тим, що їжу необхідно готувати систематично і цей процес нерозривно пов'язаний із сімейним побутом, народне харчування залишається найстійкішим компонентом матеріальної культури. Страви та х приготування виступають специфічними ознаками національних особливостей кожного народу. Система харчування складається з сукупності певних ознак традиційно-побутової культури етносу: набір харчових продуктів в їх обробки і приготування страв, харчові обмеження, заборони й переваги, режим повсякденного харчування, асортимент обрядових страв, звичаїв, пов’язані з приготуванням і споживанням їжі.
Серед слов'янських кухонь українська по праву має статус найбільш різноманітної й багатої, вона давно одержала поширення за межами України. Українська кухня складалася протягом віків і з давніх часів відзначалася різноманітністю страв, високими смаковими та поживними якостями. Більшість страв української кухні відзначається складною рецептурою і складними комбінованими х готування (так, під час варіння борщу використовується до 20 складників). Найбільш відмітною рисою української національної кухні є комбінована теплова обробка овочів або м'яса на олії або маслі, «смаження» по-українському, і тільки після цього – тушіння, варення або запікання.
Географічно-кліматичні умови та землеробський напрямок господарства дозволяли населенню України харчуватися як рослинною, так і м'ясною їжею, що зробило меню дуже різноманітним, хоча ще до початку XX ст. м'ясні блюда вважалися в народі святковими.
Остаточно сформованою в тому виді, у якому ми знаємо українську кухню сьогодні, її можна назвати тільки у XIX ст., коли з'явилися помідори. Крім них українська кухня приблизно в цей же час сприйняла інші овочі – сині баклажани, а також цукровий буряк, з якого почали виробляти цукор, що значно збагатило народну кухню. Цукор став доступний більшості населення за рахунок його дешевини, що значно розширило асортимент страв, у меню з'явилися солодкі бабки, пудинги, каші. Також розширився асортимент напоїв за рахунок солодких наливок, варенух та ін.
Приготування їжі, як певна майстерність, виділилось в окрему спеціальність при княжих дворах і монастирях. В період розвитку капіталізму погіршилось харчування українського народу. За цих умов українська народна кухня не могла цілком зберегти своєї повноти й різноманітності. У другій половині XIX ст. у великих містах почали відкриватися великі ресторани, куди за на роботу шефи-кухарі французи, які приносили з собою рецептуру і технологію приготування західноєвропейських страв і свавільно змінювали технологію приготування страв української кухні. Все це призвело до того, що багато страв української кухні були забуті, багато ж з них зазнали змін в рецептур приготування, внаслідок чого погіршились і їх смакові якості. І все ж таки наш народ любить і готує страви української національної кухні, чимало з яких зажили світової слави
Важливим елементом системи харчування є обробка продуктів для довшого зберігання, тобто створення харчових запасів для приготування страв. У ХІХ ст. основним переробки зерна в Україні був млинарський. Найбільш давнім консервування овочевих продуктів для створення сезонних запасів (здебільшого на зиму) були соління й квашення. Одним із поширених в заготівлі садовини й продуктів збиральництва було сушіння.
Нутряний жир злегка присолювали, завивали рулетом і зберігали у полотняних торбинках, використовуючи потім для заправки страв. З кишкового жиру витоплювали смалець, шкварки. Сало різали смугами, солили і зберігали у скринях або торбах, підвішених на горищі або у димарях. М’ясо готували свіжим або свіжозамороженим, іноді його присолювали й зберігали у діжках. Кишки й шлунок після ретельної обробки начиняли м’ясом, салом, кров’ю – з них виходили ковбаси, ковбики, кров’янка. Для тривалого збереження смажені ковбаси заливали смальцем і тримали на холоді. З молочних продуктів, у районах Карпат, на запас, для пісних днів збирали сир і овечу бринзу. Менш тривалі запаси робили зі сметани, яку переробляли на масло, здебільшого на продаж. Молоко заквашували на кисляк і ряжанку, зберігаючи у холодних місцях.Народ існує поки існує його мова,звичаї,традиції.