ответ
Відновлення степового біорізноманіття є особливо важливим для України, оскільки порівняно з біорізноманіттям лісів, лук, боліт тощо воно зазнало особливо нищівного впливу. В доагрікультурний період степи займали більше 30% території сучасної України, зараз їх залишки займають менше 1%, а саме вони відзначалися найбільшим багатством генетичного, видового та, особливо, екосистемного різноманіття. Внаслідок інтенсивного використання природних ресурсів степу зруйновано екокаркас території, порушена безперервність її екосистем.
Як вже підкреслювалося, відновлення екосистемної безперервності вимагає вжиття спеціальних заходів, спрямованих на ренатуралізацію деградованих ланок. Стаття 8 КБР містить п. f, в якому сказано, що "Кожна з Договірних Сторін, наскільки це можливо ї доцільно ... вживає заходи щодо реабілітації і відновлення деградованих екосистем та сприяє відновленню видів, які знаходяться під загрозою, зокрема, шляхом розробки і здійснення планів та інших стратегій невиснажливого використання".
Ще донедавна люди намагалися попередити знищення природи двома шляхами: розробляючи і удосконалюючи технології збалансованого використання природних ресурсів та зберігаючи природні ділянки в "недоторканому" стані. Зараз треба визнати, що перший з цих підходів лише затримує деградацію природи на певний час, тоді як для другого на Україні практично вичерпаний резерв територій, особливо в Степовій зоні. Навіть більшість створених за останні роки природно-заповідних об'єктів мають у своєму складі ділянки в тій чи іншій мірі порушених земель. Наприклад, близько 1/3 площі заповідника "Єланецький степ" займають молоді перелоги, збої та насадження білої акації. Такі ділянки потребують проведення спеціальних заходів, спрямованих на виправлення наслідків господарської діяльності. Крім цього, екологічна реставрація довкілля не може обмежуватися лише заповідними територіями. Це випливає з проекту Національної програми охорони земель на 1996-2005 pp., в якій передбачалося зменшення площі орних земель і виключення з сільськогосподарського використання понад 2 млн га деградованих територій з метою відновлення на них трав'янистого або лісового покриву, попередження подальшої ерозії та відновлення природних територій в агроландшафтах.
Таким чином, відновлення деградованих природних екосистем і, в першу чергу, їх рослинної складової повинно стати завданням державної ваги. Нині ця проблема, якоюсь мірою, вирішується лише для лісів і частково луків. Що ж стосується степів, то відновлювальні роботи до цього часу не проводилися. Невідомими залишаються навіть площа та стан степових екосистем, розташованих поза межами заповідних територій. За Земельним фондом України вони, разом з луками та трав'яними болотами, відносяться до сільськогосподарських угідь - сіножатей та пасовищ, площа яких за станом на 1998 р. становила 12,9% від загальної площі держави.
Загальна тенденція щодо степових екосистем в історичний період полягає в наростанні темпів їх прямого знищення, що свідчить про реальну можливість повного зникнення степу як біому і заміщення його агроугрупованнями (Ткаченко, 2002). Порівняно з іншими природними екосистемами - лісовими, водно-болотними, навіть лучними - степові є найвразливішими та найбільш дестабілізованими. У той же час природні степові рослинні угруповання мають надзвичайно важливу здатність позитивно впливати на довкілля, виконують ґрунтозахисну та водозахисну функції. Відомо, що степ на 90-95% зменшує вплив факторів, що викликають водну або вітрову ерозію грунтів. Від інших біомів України вони відрізняються найбільшим багатством біорізноманіття, найвищим процентом ендемізму, а також існуванням в екстремальних для рослинності екологічних умовах, що обумовлює їх знищення вже при незначному антропогенному навантаженні. Степові рослинні угруповання є необхідними компонентами агроландшафтів, які підвищують їх екологічну та економічну цінність.
