Відомо, що пояснити шлях за до малюнка, схематичного плану чи географічної карти набагато простіше, ніж описати його словами.
Точне зображення земної поверхні на площині у певній картографічній проекції за до умовних знаків називають географічною картою.
На величезне значення карти вказували ще відомі географи-методисти ХІХ століття Н. Раєвський і А. Бризгалов: «карти потрібні для усвідомлення і кращого збереження в пам'яті географічних відомостей» і «щоб учень/студент...дивлячись на карту, робив правильні висновки...».
У 1928 році у своїй книзі «Район і країна» В.П. Семенов-Тянь-Шанський писав: «Карта є альфа і омега всіх географічних уявлень. Якщо в інших науках вона має тільки службове значення, в географії вона - все і без неї кроку ступити не можна. Вона важливіша не тільки від малюнків, але навіть важливіша від самого тексту, тому що говорить інколи набагато більше, яскравіше, наочніше і лаконічніше найкращого тексту кожному, хто вміє в ній розбиратися» [8].
М.М. Баранський назвав карту другою мовою географії, підкреслював, що карта є головним засобом у формуванні географічних уявлень і понять.
Прикладів широкого застосування карт у житті й діяльності людей можна навести дуже багато. Карта - це джерело знань, незмінний посібник у середній і вищій школі. Без карти неможливі експедиційні дослідження, туристичні походи, подорожі, мореплавство, промислове і сільськогосподарське будівництво та ін. Водночас карти є засобом масової інформації і пропаганди наукових знань [1].
Нині майже жодне дослідження у фізичній та економічній географії не обходиться без всебічного і глибокого аналізу картографічних матеріалів. Лише за до карт можна глибоко проаналізувати особливості природи і господарства, оцінити взаємозв'язки виробництва із сировинною базою і споживачами. Дуже важлива роль карти у процесі навчання учнів/студентів географії, історії, природознавства та інших наук. Карта в навчальному закладі так само необхідна, як підручник. Студенти/школярі навчаються характеризувати природу чи економіку держав та їх частин саме завдяки роботі з картою.
Карта в процесі навчання природознавства виконує дуже важливу психолого-педагогічну роль - сприяє упорядкуванню знань. Полегшує їх засвоєння і запам'ятовування. Ця роль зберігається за картою не тільки в школі, а й тоді, коли доросла людина поповнює свої географічні знання з книг, газет, журналів і т.п. При доброму знанні карти запас географічних знань буде збільшуватись.
Смешанные леса – это природная зона, где растет смесь хвойных и лиственных деревьев (при наличии примеси более 5% растений другого типа). Все жизненные формы растительности занимают свои экологические ниши, формируя уникальный баланс. Чаща с разнотипным составом деревьев устойчива к воздействиям среды, имеет мозаичное строение и многообразную флору и фауну. Если в древостое сформировалось благоприятное сочетание хвойных и лиственных пород, такое разнолесье бывает продуктивнее однородного.
Различают хвойно-мелколиственные и хвойно-широколиственные леса. Первые, растущие в таежных районах Евразии, не долговечны. Они предшествуют смене мелколиственных рощ на коренные хвойные боры или широколиственные дубравы. А хвойно-широколиственные чащобы считаются устойчивым природным образованием. Такие экосистемы развиваются циклично, с временным преобладанием хвойных или ряда лиственных пород. В зависимости от климата, рельефа местности, почвенно-гидрологического режима, состав деревьев разнится. Часто встречаются ель, сосна, пихта, дуб, бук, липа, клен, ясень, осина, береза и другие породы в различных сочетаниях.
Смешанные лесные массивы формируются в умеренном климатическом поясе (умеренно континентальный климат) с четкой сменой сезонов года – сравнительно жарким летом и холодной зимой. Среднегодовое количество осадков здесь обычно достигает 600-700 мм. При недостаточном испарении наблюдается избыточная влажность и заболоченность местности.
Хвойно-широколиственные леса растут в Северной Америке (в большей части Канады, на севере США), в западной части Южной Америки, Евразии (Европе, России, Центральной Азии), Великобритании, на севере Японии. Эта природная зона в южном направлении сменяется лесостепью или широколиственным лесом, а севернее – переходит в хвойный.
Под смешанными лесами с преимущественной долей лиственных пород формируются серые и бурые лесные почвы. Для них характерно большее содержание перегноя, чем в подзолистых таежных разновидностях. Если основными являются хвойные породы, то преобладают дерново-подзолистые почвы низкой плодородности, с высокой кислотностью и избыточным увлажнением.
Территория зоны хвойно-широколиственных лесов Русской равнины в четвертичный период неоднократно перекрывалась материковыми льдами. Следы пребывания ледника особенно хорошо сохранились на северо-западе зоны, в полосе аккумуляции последнего (Валдайского) ледника. Здесь широко распространен холмистый ледниковый рельеф с хаотическим нагромождением холмов и гряд разной высоты, множеством замкнутых котловин и озер. Для южной половины зоны характерны вторичные моренные равнины, образовавшиеся в результате выполаживания холмистых ландшафтов. Такой же однообразный, спокойный рельеф имеют озерно-ледниковые равнины, соответствующие днищам спущенных приледниковых и позднеледниковых озер. В разных частях зоны встречаются то крупные по площади, то мелкие полосы песчаных (зандровых) равнин водно-ледникового происхождения, поверхность которых обладает более или менее заметной волнистостью; иногда встречаются ясно выраженные дюны.
Відомо, що пояснити шлях за до малюнка, схематичного плану чи географічної карти набагато простіше, ніж описати його словами.
Точне зображення земної поверхні на площині у певній картографічній проекції за до умовних знаків називають географічною картою.
На величезне значення карти вказували ще відомі географи-методисти ХІХ століття Н. Раєвський і А. Бризгалов: «карти потрібні для усвідомлення і кращого збереження в пам'яті географічних відомостей» і «щоб учень/студент...дивлячись на карту, робив правильні висновки...».
У 1928 році у своїй книзі «Район і країна» В.П. Семенов-Тянь-Шанський писав: «Карта є альфа і омега всіх географічних уявлень. Якщо в інших науках вона має тільки службове значення, в географії вона - все і без неї кроку ступити не можна. Вона важливіша не тільки від малюнків, але навіть важливіша від самого тексту, тому що говорить інколи набагато більше, яскравіше, наочніше і лаконічніше найкращого тексту кожному, хто вміє в ній розбиратися» [8].
М.М. Баранський назвав карту другою мовою географії, підкреслював, що карта є головним засобом у формуванні географічних уявлень і понять.
Прикладів широкого застосування карт у житті й діяльності людей можна навести дуже багато. Карта - це джерело знань, незмінний посібник у середній і вищій школі. Без карти неможливі експедиційні дослідження, туристичні походи, подорожі, мореплавство, промислове і сільськогосподарське будівництво та ін. Водночас карти є засобом масової інформації і пропаганди наукових знань [1].
Нині майже жодне дослідження у фізичній та економічній географії не обходиться без всебічного і глибокого аналізу картографічних матеріалів. Лише за до карт можна глибоко проаналізувати особливості природи і господарства, оцінити взаємозв'язки виробництва із сировинною базою і споживачами. Дуже важлива роль карти у процесі навчання учнів/студентів географії, історії, природознавства та інших наук. Карта в навчальному закладі так само необхідна, як підручник. Студенти/школярі навчаються характеризувати природу чи економіку держав та їх частин саме завдяки роботі з картою.
Карта в процесі навчання природознавства виконує дуже важливу психолого-педагогічну роль - сприяє упорядкуванню знань. Полегшує їх засвоєння і запам'ятовування. Ця роль зберігається за картою не тільки в школі, а й тоді, коли доросла людина поповнює свої географічні знання з книг, газет, журналів і т.п. При доброму знанні карти запас географічних знань буде збільшуватись.