ответ:І справді цікаве питання, хоча якщо прийняти до уваги гіпотезу, буцімто саме з Африки пішло людство, то тоді питання це втрачає свій сенс, бо Африка була відома завжди. І дійсно північна Африка, а саме давня єгипетська цивілізація стоїть у витоків нашої сучасної європейської цивілізації – саме з давнього Єгипту черпали своє натхнення античні греки, які створили не менш прекрасну культуру, яку потім у них перейняли римляни. Але здавна була відома лише Північна Африка, в той час як решта чималих територій цього континенту на протязі довгих віків були покриті пеленою невідомості.
Першими європейцями, які потрапили далі, ніж територія Північної Африки були португальці, отже їх можна і вважати першовідкривачами африканського континенту. У 1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873) який у своїх мандрівках першим з людей перетнув Африку із сходу на захід, від Індійського океану до Атлантичного, попутно відривши чимало цікавих місць, як от скажімо, водоспад Вікторія, названий Давидом Лівінгстоном так на честь англійської королеви Вікторії.
Объяснение:
Нефтяная промышленность - отрасль тяжелой индустрии, включающая разведку нефтяных и нефтегазовых месторождений, бурение скважин, добычу нефти и попутного газа, трубопроводный транспорт нефти По разведанным запасам нефти в 1992 году Россия занимала второе место в мире вслед за Саудовской Аравией, на территории которой сосредоточена треть мировых запасов.
Из них запасы России - 20,2 млрд. т. Запасы бывшего СССР на 1991 год составляли 23,5 млрд. тонн. Если учесть низкую степень подтверждаемости прогнозных запасов и еще большую долю месторождений с высокими издержками освоения (из всех запасов нефти только 55% имеют высокую продуктивность), то общую обеспеченность России нефтяными ресурсами нельзя назвать безоблачной.
Даже в Западной Сибири, где предполагается основной прирост запасов, около 40% этого прироста будет приходиться на долю низкопродуктивных месторождения с дебитом новых скважин менее 10 т в сутки, что в настоящее время является пределом рентабильности для данного региона Глубокий экономический кризис, охвативший Россию, не обошел и отрасли топливно-энергетического комплекса, особенно нефтяную промышленность. Это выразилось прежде всего в ускоряющемся сокращении объемов добычи нефти начиная с 1989 года. При этом только на месторождениях Тюменской области - основного нефтедобывающего региона - добыча нефти снизилась с 394 млн. тонн в 1988 году до 307 млн. тонн в 1991 году. Нынешнее состояние нефтяной промышленности России характеризуется сокращением объемов прироста промышленных запасов нефти, снижением качества и темпов их ввода; сокращение объемов разведочного и эксплуатационного бурения и увеличением количества бездействующих скважин; повсеместном переходе на механизированный добычи при резком сокращении фонтанизирующих скважин; отсутствием сколь-либо значительного резерва крупных месторождений; необходимостью вовлечения в промышленную эксплуатацию месторождений; расположенных в необустроенных и труднодоступных районах; прогрессирующим техническим и технологическим отставнием отрасли; недостаточным вниманием к вопросам социального развития и экологии.
