Найбільше процес глобалізації поширився у фінансовій сфері. Інформаційні технології дали можливість поєднати разом фінансові центри світу, скоротити час укладання угод та знизити їх вартість. Хвиля злиття й поглинань у розвинутих країнах і дерегульованість економіки останніми десятиріччями минулого століття призвели до виникнення фінансових холдингів. Фінансовий ринок став розвиватися за рахунок власних джерел, відособлюючись від реальної економіки. Держава втрачає контроль над рухом приватного капіталу, який визначає економічну ситуацію в більшості країн світу. Формується новий глобальний механізм прийняття рішень із новим складом учасників.
Важливим наслідком цього стала фактична незалежність світового фінансового ринку від політики окремих країн світу. Додатково прогресуючий розвиток комунікаційних систем на фоні лібералізації міжнародних економічних і, зокрема, валютно-фінансових відносин привів до практично абсолютної мобільності капіталу. Ці фактори сприяли виникненню економічного середовища. Саме тому темпи їх розвитку набагато перевищують темпи розвитку реального сектора світової економіки. Враховуючи співвідношення процесів глобалізації фінансового і реального сектора економіки, виділяють чотири типи глобалізації:
1. Повна глобалізація
2. Глобалізація переважно фінансового сектора
3. Глобалізація переважно реального сектора
4. Відсутність глобалізації
Провідними факторами глобалізації фінансових ринків є: наявність вільного руху капіталу між країнами; лібералізація і дерегулювання фінансових ринків; конкуренція за доступ до капіталу та пошук нових можливостей; мінливість і нестабільність ринків, особливо в країнах, що розвиваються; розвиток інформаційних технологій; стандартизація фінансових продуктів і фінансові інновації.
Варто виділити сучасні тенденції глобалізації фінансових ринків. Зокрема, відбувається суттєва інтеграція міжнародних ринків капіталу, поштовхом до якої стала ліквідація багатьох бар’єрів при вході на національні ринки капіталу міжнародних кредиторів та позичальників, зниження трансакційних витрат, стрімкий розвиток інформаційних систем і т.п. Постійний пошук вигідних напрямів вкладення капіталу транснаціональними фінансовими організаціями та потреба споживачів фінансових ресурсів у значних обсягах фінансування сприяли зростанню темпів конкуренції на міжнародних фінансових ринках між кредиторами й позичальниками. Крім того, поступово зникають межі між різними секторами міжнародних фінансових ринків, тобто відбувається конвергенція міжнародних фінансових ринків. Це стало можливим за умов послаблення законодавчого розподілу інвестиційного і комерційного банківського бізнесу. Універсальні комерційні банки виявилися активними учасниками ринку цінних паперів, а інвестиційні банки почали освоювати новий для себе сегмент кредитування.
Відбувається концентрація міжнародних фінансових ринків та їх комп’ютеризація й інформатизація. Суть останніх полягає в широкому використанні учасниками міжнародних фінансових ринків новітніх інформаційних систем, глобальних баз даних та інтегрованих систем управління операціями. Дія інших факторів глобалізації безпосередньо залежить від розвитку інформаційних технологій. Так, комп’ютерні системи широко використовують у світовій торгівлі борговими цінними паперами, управління ризиками і т. д. Деякі міжнародні банки інвестують суми в обсязі до 25 % своїх загальних щорічних операційних витрат тільки на розвиток своїх інформаційних технологій.
Міжнародні інвестори та позичальники, які функціонують на глобалізованих фінансових ринках, висувають їм ряд вимог, що, в свою чергу, є наслідками фінансової глобалізації, зокрема: висока якість продуктів та вигідна ціна на них; високий рівень диверсифікації та інтенсивна інноваційна діяльність; висока ліквідність фінансових продуктів; професійне управління ризиками; ефективний розподіл капіталу у світовому масштабі.
Є і негативні сторони.
Глобалізація відчутно впливає на фінансовий стан пенсійних фондів різних регіонів та держав, що об’єктивно відбивається на матеріальному стані людей похилого віку, які нерідко живуть на свої фінансові заощадження.
Зазначимо, що крім прямих втрат, яких може зазнати через глобалізаційні проблеми значна кількість економічних суб'єктів, її негативними соціальними наслідками є також загальна невпевненість підприємців й усіх працівників у перспективі свого економічного становища та загострення соціальних суперечностей.
Підсумовуючи сказане необхідно наголосити, що все вище перелічене може додатково спричиняти соціальну й політичну нестабільність у суспільстві, а отже, впливати на тенденції руху фінансових капіталів.
Процеси інтеграції України у світовий та європейський фінансові ринки потребують розробки національної моделі розвитку українського фінансового ринку, в основі якої має бути гармонізація існуючої нормативно-правової бази щодо фінансових ринків із європейським і міжнародним законодавством. Саме в цьому напрямі мають бути спрямовані подальші дослідження.
Теза про занепад українського села є загальним полем публічних дискусій і перед кожними виборами політикум хором обіцяє його відродити. Проблему годі вважати надуманою. У сільській місцевості мешкає близько третини українців, але за останні 18 років селян поменшало майже на чверть (із 16,9 млн до 13 млн), тимчасом чисельність містян за цей період упала заледве ніж на 16% (із 34,8 млн до 29,3 млн) (Держстат). Однак обіцянки відродити село — це, правду кажучи, просто популізм. Зважаючи на соціально-економічні тенденції, реалістичної програми порятунку українського села немає: депопуляція триватиме, села зникатимуть, а їхня інфраструктура занепадатиме. Але все це не суто українська проблема, а загальноєвропейська тенденція. Спричинену глибинними економічними й технологічними чинниками, її не здатен зупинити жоден національний уряд. Однак саме від останнього залежить, наскільки болісними будуть ці зміни для селян і наскільки великими стануть супутні суспільні втрати
