До початку XVI ст. народи, що жили на островах Океанії, перебували на різних стадіях розкладання первісного общинного ладу і становлення ранньокласового суспільства. На островах Фіджі, Гавайських, Таїті і Тонга склалася химерна ієрархія спадкових каст і сформувалися примітивні держави. Тривалий час європейські держави не виявляли інтересу до Океанії, багато які острівні групи в Океанії взагалі були відкриті тільки в 2-гій половині XVIII ст. У 1565 Іспанія оголосила про анексію відкритих Ф. Магелланом Маріанських островів. З початку XIX ст. в Океанію проникають численні християнські місіонери і торговці, в тому числі работорговці. Розпочалося пряме захоплення островів Океанії європейськими державами та США. Нідерланди захопили в 1-шій половині XIX ст. західну частину Нової Гвінеї. У 1840 була оголошена англійською колонією Нова Зеландія. У 1842 Франція захопила Маркізькі острови, в 1843 — о. Таїті та ін острови Товариства, в 1853 — Нову Каледонію, перетворену на місце заслання. Європейські колонізатори різко порушили природний хід культурно-історичного розвитку в Океанії і принесли незліченні лиха її корінному населенню. В останній чверті XIX ст. процес колоніального розділу Океанії посилився. У 1874 Велика Британія перетворила острови Фіджі у свою колонію. У 1884 Німеччина захопила північно-східну частину о. Нова Гвінея, а Велика Британія — його південно-східну частину (Папуа). У 1898 США анексували Гавайські острови. У результаті поразки Іспанії в іспансько-американській війні 1898 відбувся поділ її володінь в Океанії, США захопили о. Гуам. Німеччина «придбала» Маріанські (крім Гуама) і Каролінські острови, купивши їх у Іспанії. У 1899 Німеччина і США поділили між собою острови Самоа. У 1900 був оголошений англійський протекторат над островами Тонга. У 1906 з встановленням кондомініуму Великої Британії та Франції над островами Нові Гебриди розділ Океанії завершився. У 1-шій половині ХХ ст. змінювалися лише імперіалістичні «власники» окремих території в Океанії.
Протягом всього періоду колоніального панування народи Океанії не припиняли боротьби проти поневолювачів. У 1878—1879, в 1913 і 1917 проти французької адміністрації повстали жителі Нової Каледонії. У 1909 відбулося повстання самоанців проти німецьких колонізаторів. Виступи проти колоніального гніту мали місце і на інших островах. Після 1-ї світової війни 1914—1918 в Океанії з'явилися політичні організації, які виступали за ліквідацію колоніального режиму, — «May» («Ліга») на Західному Самоа, «фіджійська молодь» на Фіджі та ін. У 1928-29 населення Західного Самоа (підмандатної територія Нової Зеландії) активно виступило проти колоніальної адміністрації. У роки 2-ї світової війни 1939—1945 Океанія стала театром воєнних дій. Тисячі остров'ян загинули.
Після 2-ї світової війни мережу військових баз імперіалістичних держав в Океанії розширилася. США перетворили передану під американське управління «підопічну територію Тихоокеанські острови» в головний полігон для випробувань (1946—1958) ядерної зброї.
Після війни стихійні розрізнені виступи окремих етнічних і соціальних груп в Океанії все частіше стали змінюватися організованою боротьбою за незалежність цілих архіпелагів, проти використання островів Океанії у військових цілях. У 1962 була проголошена незалежність Західного Самоа. У 1963 звільнився від голландського колоніального ярма Західний Іріан — частина територіальної Індонезії, незаконно утримували колонізаторами. Незалежності досягли також Науру (1968), Тонга, Фіджі (1970). У 1973 проголошено «повне внутрішнє самоврядування» Папуа Новій Гвінеї.
составляет размещение качественных и количественных характеристик, взаимосвязей геосистем, их компонентов и происходящих в них динамич. процессов. Г. к. подразделяют на общегеографические, на которых изображена поверхность Земли с расположенными на ней объектами, передающие совокупность осн. элементов местности (рельеф, гидрографию, леса, болота, пески, населённые пункты, социально-культурные объекты, пути сообщения, границы и др.), тематические, посвящённые отд. компонентам геосистем, к.-л. определённой теме (геологические, климатические и др.), и специальные, предназначенные для решения конкретных технич. задач (учебные, навигац., кадастровые, проектные и др.),а Синтетические карты
Синтетические карты дают целостное пространственное отображение явлений в результате интерпретации наиболее существенных показателей, их соединения и обобщения с учетом связей между ними. Примером могут служить карты климатического районирования, сельскохозяйственной специализации районов, ландшафтные карты, на которых выделяются соответствующие области (районы) по совокупности многих показателей.
