Відповідь:
В Україні поширені такі основні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, дернові; буроземи; сірі, ясно-сірі і темно сірі лісові; чорноземи і каштанові; коричневі; лучні і болотні; солонці, солончаки ісолоді
Пояснення:
Кожен тип ґрунту має свої різновиди залежно від підґрунтя, клімату, рослинного покриву та інших ґрунтоутворювальних чинників. В Україні цих різновидів дуже багато. Наприклад, під час ґрунтового картографування, що проводилося в останні роки, виявлено 650 видів ґрунтів, а відмін набагато більше.
Різні типи ґрунтів займають в Україні та її природно-географічних регіонах різну площу .
Дерново-підзолисті та дернові ґрунти здебільшого поширені в північній (поліській) частині України. Вони формуються в умовах надмірного зволоження. Під заболоченими лісами чи на післялісових луках утворюються оглеєні ґрунти. На зволожених місцевостях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах трапляються дерново-борові ґрунти. Ці ґрунти характеризуються низьким вмістом гумусу, несприятливими фізичними властивостями, невисокою родючістю. Вони потребують угноєння і внесення мінеральних добрив. У місцях виходу на поверхню відкладів крейди на Поліссі сформувались дерново-карбонатні досить родючі ґрунти.
Бурі лісові (буроземи) і буро-підзолисті ґрунти поширені в межах лісової смуги висотних поясів Карпат, а також у Передкарпатті та Закарпатті, на північних схилах Кримських гір. Ці ґрунти формуються в умовах достатнього зволоження, тривалого теплого періоду, переважно за участю мікроорганізмів, під листяними або хвойними лісами.
У лісостеповій зоні, а також у південних районах Полісся поширені перехідні від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів — сірі та ясно-сірі лісові (мал. 50). Вони сформувалися на лесовому підґрунті під широколистими лісами. У розріджених лісах — темно-сірі опідзолені ґрунти. Вміст гумусу в них невеликий — 1,8-4,3%. Регулювання водного режиму цих ґрунтів є важливою умовою підвищення їхньої родючості.
У сухому Південному Степу поширені темно-каштанові ґрунти, а в сухих умовах причорноморських і присиваських степів — каштанові (мал. 52). Вони мають менш потужний гумусовий горизонт (до 55 см), вміст гумусу в них становить 1,3-2,9%.
На півдні, в районах із субтропічним кліматом, переважають коричневі (мал. 53) і червоно-коричневі ґрунти (Південний берег Криму). Вміст гумусу в них становить 3% і більше. Ґрунти на породах червоного кольору мають червоно-коричневе забарвлення. Ці ґрунти формуються в умовах недостатнього (в теплий період) зволоження.
Лучні і болотні ґрунти не повною мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природнокліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. У степових районах лучні і болотні ґрунти засолені. Лучні ґрунти формуються в умовах значного зволоження, болотні — перезволоження.
Усі лучні і болотні ґрунти потребують осушувально-зрошувальної водної меліорації. Однак великі масштаби осушувальної меліорації, яка інтенсивно проводилася в Україні, особливо на Поліссі, не завжди давали позитивні результати ігалося пересушення земель, а в період інтенсивних опадів вода затоплювала великі площі. Дотримання науково обґрунтованих підходів щодо водної меліорації має дуже важливе значення.
У південних посушливих районах поширені солончаки, солонці і солоді. Площа цих типів ґрунтів за останні роки поступово збільшується, що призводить до зменшення площі продуктивних ґрунтів. Особливо інтенсивно цей процес відбувається поблизу великих дніпровських водойм у південній і центральній частинах України, а також на поливних землях.
Солончаки утворюються в результаті випаровування мінералізованих ґрунтових вод, що залягають близько від поверхні. Вони поширені в південній частині України. Загалом території, зайняті солончаками, порівняно невеликі. Значну площу займають в Україні солонці, які менше засолені, ніж солончаки.
На пониззях, краще зволожених землях Причорномор'я і Приазов'я, поширені солоді, що сформувалися внаслідок вилуження засолених ґрунтів.
Швейна галузь посідає друге місце у складі легкої промисловості за вартістю виробленої продукції і має практично повсюдне поширення.
Найбільші країни — виробники й експортери тканин, одягу та взуття на світовий ринок. Найбільшими виробниками тканин із хімічних волокон все ще залишаються розвинуті країни (США, Японія, Німеччина, Китай, Південна Корея). Головними їх експортерами виступають Республіка Корея, Японія і Тайвань.
Поясніть, чому лідерами з виробництва хімічних волокон залишаються розвинені країни.
Бавовняних тканин випускають найбільше в країнах, що розвиваються (Єгипет, Пакистан, Бразилія, Туреччина, Індія тощо). Однак все ще значну їх частину виробляють і США, Італія, Китай. Найбільше їх відправляють на світовий ринок Пакистан, Індія, Єгипет і Китай. Високоякісними бавовняними тканинами світ забезпечують такі розвинені країни, як Німеччина, Італія і Японія.
Вовну для виробництва вовняних тканин на світовий ринок поставляють переважно Австралія, Нова Зеландія й Аргентина. Виробництво ж вовняних тканин зосереджується в розвинутих країнах ЄС, Японії і Китаї.
Хоча швейна промисловість нині сильно перемістилася до країн, що розвиваються, все одно законодавцями мод і найдорожчого модного одягу залишаються розвинуті країни Заходу — Франція, Велика Британія, Італія, США. Особливою славою користуються французькі будинки моди, такі як «Валентіно», «Ніна Річчі», «Версаче», «Діор», «Шанель» та ін. В Італії це «Гуччі», «Прада», «Дольче і Габана» тощо
Объяснение:
надіюсь що поміг
161-15=146 осталось дощечек.
168-146= 22 лишних стила или недостающих дощечек , ответ: 22 дощечки