Довжина річки — 717 км, площа басейну 22 800 км². Площа водозбору річки Псел на території України становить 16270 км².[2][3] Долина у верхній частині вузька, глибока, з крутими схилами, нижче її ширина досягає 10—15 км, у пониззі — 20 км. Схили долини асиметричні: високі праві (вис. 30 — 70 м) та низькі ліві. Коли ріка добігає смт Шишак гається незвичайне явище: вищий лівий берег — це виняток з правила Г. Коріоліса (Сила Коріоліса), відповідно до якого у північній півкулі праві береги річок вищі. Висота 168 м (вершина).
Заплава розчленована старицями та протоками, на окремих ділянках заболочена. Річище звивисте, розгалужене, ширина річища у нижчій течії до 60 — 80 м. Похил річки 0,23 м/км. Живлення переважно снігове. Середьорічні витрати води, м³/с: біля м. Суми — 23,9; біля м. Гадяч — 34,7 ; біля с. Запсілля — 51,8. Мінералізація води становить: весняна повінь — 632 мг/дм³; літньо-осіння межень — 713 мг/дм³; зимова межень — 749 мг/дм³.[4] Озер 25 км², боліт 190 км². Річка замерзає на початку грудня, скресає до кінця березня.
ДеснаДовжина 1130 км (з них в Україні 591 км). Площа басейну 88,9 тис. км² (за водозбірною площею Десна посідає друге місце серед приток Дніпра). Площа водозбору річки Десна на території України становить 33820 км²[1][2]. Долина переважно трапецієподібна, у верхній та середній течії асиметрична — з низьким лівим і високим правим берегом; нижче береги пологі, піщані. Заплава заболочена, багато проток, стариць та озер. Річище звивисте, завширшки до 450 м (пересічна ширина 200 м). Глибина річки 2—4 м (максимальна 17 м). Похил річки 1 м/км.
Живлення переважно снігове, навесні часті повені, влітку (в межень) рівень води спадає на 3—4 м. Швидкість течії у межах Київської області дуже висока як для рівнинної річки.
Мінералізація води р. Десна (м. Чернігів) в середньому становить: весняна повінь — 271 мг/дм³; літньо-осіння межень — 351 мг/дм³; зимова межень — 376 мг/дм³[3].
Прип'ятьДовжина 775 км (на території України — 261 км), площа басейну 121000 км². Долина Прип'яті у верхів'ї виражена слабо, у пониззі чіткіша. Заплава розвинута на всьому протязі, виділяють дві надзаплавні тераси. Ширина заплави у верхній течії 2—4 км і більше; в окремі роки затоплюється на кілька місяців. У пониззі ширина заплави сягає 10—15 км. Річище у верхів'ї каналізоване; нижче — звивисте, утворює меандри, стариці, багато проток (однією з них сполучена з оз. Нобель); є піщані острови. Ширина річки у верхній течії до 40 м, у середній — 50—70 м, у пониззі 100 — переважно 250 м, при впадінні у Київське водосховище — 4—5 км. Дно піщане та піщано-мулисте. Похил річки 0,08 м/км. Живлення мішане.
Для водного режиму характерна тривала весняна повінь, короткочасна літня межень, що порушується дощовими паводками та майже щорічними осінніми підняттями рівня води. На весну припадає 60—65 % річного стоку, вода підіймається на 1—4 м, на ділянках із звуженою заплавою — на 7 м. Пересічна витрата води в гирлу 450 м³/с. Замерзає на початку грудня, скресає наприкінці березня. Колір води визначається переважанням у басейні річки торфово-болотних ґрунтів. Судноплавна на 577 км, Дніпровсько-Бузьким каналом сполучена з р. Мухавцем (бас. Західного Бугу).
имическая промышленность размещается по территории России очень неравномерно: более 90% её продукции производится в европейской части, причём предприятия основной химии концентрируются преимущественно на Урале, химии органического синтеза и химии полимеров — в Поволжье, а Центральная Россия выделяется универсальным составом с возрастающей ролью новейших отраслей химической промышленности. На территории России сформировались четыре химических базы: Центральная, Волго-Уральская, Сибирская и Северо-Европейская.
Центральная химическая база — ресурсодефицитная, универсальная по составу и ориентированная на потребителя и научный потенциал Центральной России. Центральная химическая база производит 45% продукции химической промышленности России. Из местного сырья здесь производят только фосфорные удобрения (Воскресенск). Все остальные виды химической промышленности используют привозное сырьё. В Центральной базе развиты нефтепереработка (Москва, Ярославль, Рязань, Кстово, Кириши), производство азотных удобрений (Великий Новгород, Россошь, Липецк), пластмасс (Орехово-Зуево), химических волокон (Рязани, Тверь, Клин. Курск), синтетического каучука (Ярославль, Воронеж), переработка полимеров (Москва, Санкт-Петербург. Ярославль, Воронеж), тонкая химия (Москва и Санкт-Петербург), бытовая химия (Москва, Одинцово, Новомосковск. Ярославль).
Волго-Уральская химическая база хорошо обеспечена сырьём (нефть, газ, калийные и поваренные соли, сера) и ориентирована не только на их источники, но и на энергетику Поволжья, отходы и потребности металлургического производства Урала. Она производит 34% всей продукции химической промышленности России. Здесь получили развитие производство кислот, солей и щелочей (Красноуральск, Первоуральск, Стерлитамак), калийных (Соликамск и Березники), азотных (Тольятти, Нижний Тагил и Салават) и фосфорных удобрений (Балаково и Красноуральск), нефтехимия (Самара, Волгоград, Уфа, Пермь), газохимия (Альметьевск, Саратов, Оренбург), производство пластмасс (Самара, Волгоград, Уфа), химических волокон (Саратов, Балаково, Волжский), синтетического каучука (Тольятти, Казань, Нижнекамск, Волжский), переработка полимеров (Екатеринбург, Нижнекамск, Волжский), фотохимия (Казань)
Сибирская химическая база является наиболее перспективной. Она обладает огромными запасами химического сырья (нефти, газа, угля, солей). Сибирская база производит 18% продукции химической промышленности. Она специализируется на производстве солей, кислот и щелочей (Ачинск, Усолье-Сибирское), азотных удобрений (Кемерово и Ангарск), полимеров (Омск, Барнаул. Кемерово. Красноярск, Ангарск), переработке полимеров (Омск, Томск, Барнаул, Красноярск). Здесь развиты нефтехимия (Омск, Тобольск, Томск. Ачинск, Ангарск) и углехимия (Кемерово и Черемхово).
Северо-Европейская химическая база самая слабая (всего 2% продукции отрасли) ввиду сырьевой направленности региона. Развитие получили лишь горно-химическая промышленность — добыча апатитов (Кировск), нефтехимия (Ухта) и производство азотных удобрений (Череповец).