У свою першу подорож юний італієць відправився в 17 років разом з дядьком і батьком, що здійснювали торговельну поїздку в Китай. Одночасно з цим брати Поло виступали в ролі делегатів, завданням яких було налагодити дипломатичні відносини між Венецією і Китаєм (який на той час входив до складу монгольської держави Юань). Рухатися було вирішено через Єрусалим, щоб придбати там чудотворне масло з гробниці Христа, яке вони надалі презентували хану Хубілаю. Результатом тривалої подорожі стали теплі відносини з ханом, якому так сподобався Марко, що той зробив його губернатором одного з китайських міст, де наш юний мандрівник провів цілих три роки. В цілому Марко Поло прожив в Китаї 17 років за час яких встиг побувати в багатьох регіонах імперії. У 1291 хан вирішив видати заміж свою дочку за перського принца і спорядив величезну морську експедицію, до якої включив і сім’ю Поло. На шляху до Персії італійський мандрівник встиг відвідати Південно-Східну Азію, острів Суматру, Цейлон, Іран. Після смерті Хана в 1295 році Марко Поло приймає рішення повернутися до Венеції. Про подальше життя італійського мандрівника до нас дійшло небагато відомостей. Відомо, що в період Веннеціанско-Геннуйскої війни Марко споряджає військове судно і потрапляє в полон до генузійців. Мандрівника садять в каземат. Там він знайомиться з чоловіком на ім’я Рустічану, який пише романи. Марко вирішує поділитися з ним спогадами і свої подорожі по Азії. Так народжується його твір «Книга про різноманітність світу», яка підводить підсумок всієї діяльності Марко Поло і його величезним знанням, отриманим їм за час своїх подорожей.
Сахара (самая большая пустыня мира) Гепард (самое быстрое животное, обитающее в африканских саваннах) Килиманджаро (самая высокая гора в Африке, потухший вулкан). Гондвана (древний материк, в результате раскола которого и образовалась Африка) Вади (пересыхающие русла рек). Баобаб (дерево, растущее в саваннах) Страус (самая крупная птица). Танганьика (самое глубокое озеро в Африке). Арабы (народ Северной Африки, самый многочисленный в Африке) Нигер (река на западе Африки или страна Западной Африки) Ливингстон (английский путешественник, исследователь Южной Африки, открывший водопад Виктория) Тана (вулканическое озеро). Пигмеи (самые низкорослые жители Земли, проживающие в экваториальной Африке) 14) Конго (самая полноводная река в Африке или страна Центральной Африки). 15) Вельвичия (растение - эндемик пустыни Намиб)
Ни́гер (фр. Niger [niˈʒɛʁ]), официально —Респу́блика Ни́гер (фр. République du Niger) —государство в Западной Африке. Страна названа по протекающей через неё реке Нигер. Нигер — означает «Великая река» или «Река рек» на языке тамашек, на котором говорят туареги[2]. Более 80 % территории страны расположено в пустынеСахара. Остальное — полупустыня Сахель, постоянно находящаяся под угрозой засухи и опустынивания. Столица — город Ниамей.
Население численностью чуть более 15 миллионов человек сосредоточено на крайнем юге и западе страны. Нигер — одна из наименее развитых стран. По индексу развития человеческого потенциала Нигер стабильно находится на последнем месте в мире. Основными отраслями экономики являются сельское хозяйство и добыча полезных ископаемых, особенно урановой руды.
Климат Алжира. Климат Северного Алжира субтропический. Средние температуры января колеблются от + 5°С до + 12°С, июля — около + 25 °С. Климат Сахары тропический, пустынный. Количество осадков составляет до 1200 мм в горах и 200— 400 мм на равнине. В Сахаре выпадает менее 50 мм в год.
Флора Алжира. Растительность в основном характерная для пустынных и полупустынных районов, на севере— типичная для Средиземноморья: густые заросли кустарников и невысоких деревьев (вечнозеленое мастиповое дерево, дикая олива, фисташка, акация и др.). В горах произрастают леса пробкового дуба, алеппской сосны и рощи редких ливанских кедров.
Фауна Алжира. Для животного мира Алжира характерны шакалы, гиены, антилопы, газели, зайцы.
Реки и озера Алжира. Постоянных рек на территории государства нет.
Достопримечательности Алжира. Многочисленные руины городов финикийцев, римлян и византийцев, наскальные фрески в горных массивах, в Алжире — старый город, Музей древней истории и античности, в Оране — большая мечеть и цитадель. В городах на краю Сахары (главный из них Гардая) — образцы средневековой архитектуры, когда преимущественное распространение получили орнамент и каллиграфия. Традиционный образ жизни арабов в сельской местности—это объединение под одной крышей нескольких семей разных поколений. Глава семьи — отец. Мужчины работают, посещают общественные заведения, знакомых. Женщины заботятся о доме и воспитывают детей, их замкнутый образ жизни диктуется Кораном. В городах каждая семья живет отдельно. Традиционная одежда женщин — белый хиджаб (покрывало), которым она закрывает все, кроме глаз. Большинство горожан носят европейскую одежду. Второе по численности место (16%) в стране занимают кабилы — коренное берберское население, оттесненное завоевателями с побережья в горы Кабилии, на северо-восток страны. Это позволило им сохранить свой язык, самобытную культуру, обычаи, нравы. Кабилки очень общительны, не закрывают лицо, носят цветные платья. Они занимаются гончарным ремеслом, ткут ковры. Мужчины делают украшения из серебра с эмалью.
Подорожі Марко Поло.
У свою першу подорож юний італієць відправився в 17 років разом з дядьком і батьком, що здійснювали торговельну поїздку в Китай. Одночасно з цим брати Поло виступали в ролі делегатів, завданням яких було налагодити дипломатичні відносини між Венецією і Китаєм (який на той час входив до складу монгольської держави Юань). Рухатися було вирішено через Єрусалим, щоб придбати там чудотворне масло з гробниці Христа, яке вони надалі презентували хану Хубілаю. Результатом тривалої подорожі стали теплі відносини з ханом, якому так сподобався Марко, що той зробив його губернатором одного з китайських міст, де наш юний мандрівник провів цілих три роки. В цілому Марко Поло прожив в Китаї 17 років за час яких встиг побувати в багатьох регіонах імперії. У 1291 хан вирішив видати заміж свою дочку за перського принца і спорядив величезну морську експедицію, до якої включив і сім’ю Поло. На шляху до Персії італійський мандрівник встиг відвідати Південно-Східну Азію, острів Суматру, Цейлон, Іран. Після смерті Хана в 1295 році Марко Поло приймає рішення повернутися до Венеції. Про подальше життя італійського мандрівника до нас дійшло небагато відомостей. Відомо, що в період Веннеціанско-Геннуйскої війни Марко споряджає військове судно і потрапляє в полон до генузійців. Мандрівника садять в каземат. Там він знайомиться з чоловіком на ім’я Рустічану, який пише романи. Марко вирішує поділитися з ним спогадами і свої подорожі по Азії. Так народжується його твір «Книга про різноманітність світу», яка підводить підсумок всієї діяльності Марко Поло і його величезним знанням, отриманим їм за час своїх подорожей.