Економіко-географічне положення та склад Європи. Європа (грец. Europe, так звали території на захід від Егейського моря) - частина світу, яка займає західну територію материка Євразія, у басейнах Атлантичного та Північного Льодовитого океанів та острови й архіпелаги, найбільшими з яких є: Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Шпіцберген, Ісландія, Британські острови, Зеландія, Балеарські острови, Корсика, Сардинія, Сицилія. Площа Європи - близько 10 млн км2, площа островів - 730 тис. км2. Економіко-географічне положення Європи визначається такими основними особливостями:
> безпосередньою близькістю (географічною, історичною, суспільно-політичною) до більшості інших частин світу (Азії, Африки, Америки);
> зручним і здебільшого добросусідським положенням європейських країн одна щодо одної;
> вигідним транспортно-географічним положенням (ТГП);
> зручним приморським положенням (на заході Європи немає місця, що віддалене від моря на понад 480 км, на сході - на 600 км). До внутрішньоконтинентальних країн належать усього 9 із 44 держав;
> європейські країни розміщені відносно близько до найважливіших джерел дешевої сировини, робочої сили та ринків збуту товарів і послуг.
На поч. XXI ст. у Європі налічують 44 незалежні держави, що належать до 4 субрегіонів (мал. 7). Західна Європа налічує 9 держав і межує з усіма іншими регіонами Європи. До складу Північної Європи, окрім традиційних Скандинавських країн, нині відносять ще 5 країн (Велику Британію, Ірландію, Естонію, Латвію і Литву). Південна Європа налічує 15 суверенних держав і одну залежну територію - Гібралтар (належить Великій Британії). До регіону Східної Європи нині належить 10 держав, зокрема й уся Росія, величезна територія якої лежить у двох частинах світу - Європі та Азії.
• Політична карта Європи. Сучасна політична карта Європи формувалася протягом тривалого часу. Ще у XVIII ст. виникли і досягли економічного розквіту потужні централізовані держави (Англія, Франція, Іспанія, пізніше Італія, Німеччина, Росія). Завдяки політичним, соціально-економічним, історико-географічним і науково-технічним особливостям європейським державам належав пріоритет у Великих географічних відкриттях і в освоєнні природних ресурсів Африки, Азії, Америки, Австралії та Океанії. У подальшому після двох світових війн політична карта Європи значно змінилася, колишні метрополії позбулися всіх колоніальних володінь. Наприкінці XX ст. розпочався новий етап трансформації політичної карти Європи. Це було пов’язано з розпадом СРСР у 1991 р. і утворенням 15 незалежних держав, об’єднанням двох німецьких держав (НДР і ФРН в єдину Федеративну Республіку Німеччина), «оксамитовими революціями» в країнах Східної Європи (поділом Чехословаччини на Чехію і Словаччину), громадянською війною в Югославії й подальшим розпадом її на 6 самостійних країн тощо. Після краху соціалістичних режимів більшість країн колишнього «соціалістичного табору» переорієнтувалися на західні структури. Нині понад половина держав Європи є членами ЄС і НАТО, решта прагнуть потрапити туди щонайскоріше.
Эверест (8848 м). Самая высокая гора всех континентов (Азия).
Аконагуа (6962 м). Экзотическая вершина в экзотической части света (Южная Америка).
Денали (6190 м). Красавица Аляски (Северная Америка).
Килиманджаро (5895 м). Удивительное чудо природы (Африка).
Эльбрус (5642 м). Гордость Кавказа (Европа).
Монблан (4810 м). Одна из самых популярных вершин Европы.
Массив Винсон (4892 м). Хребет, который трудно покорить (Антарктида).
Джая (4884 м). Неожиданное открытие для Океании.
Гунбьёрн (3694 м). Гренландское чудо в холодной части света.
Костюшко (2228 м). Самая большая гора Австралии.
∩
Объяснение: