Перша російська революція почалася з «Кривавої неділі». На початку січня 1905 р. приблизно 20 тис. робітників зі своїми сім'ями почали рух з околиць Петербурга в центр. Ця демонстрація більше нагадувала хресну ходу з іконами і молитвами. Робочі несли імператору петицію про утиски та зловживання начальства. Сам цар Микола ІІ в уявленн був добрим і чуйним не знав про всі біди народу. Однак, він наказав розігнати демонстрацію. Військові відкрили вогонь по протестувальниках.
Це стало приводом для революції, що тривала з 1905 по 1907 рік. Російську імперію паралізували масові страйки робітників, тобто організована відмова виконувати свої обов'язки.
По всій імперії зупинялися заводи і залізниця. Селяни почали самовільно захоплювати ліси та нападати на поміщицькі маєтки. Повстання на знаменитому броненосці «Потьомкін» розпочали військові Чорноморського флоту. Ініціативу підхопив батальйон саперів у Києві. Революція, яку Микола ІІ сподівався рішучими діями придушити в зародку, вибухнула з нечуваною силою.
Перша причина початку революції 1905-1907 років — економічна ситуація в країні. У 1900-1903 рр. сталась економічна криза. За попередні тридцять років, нагадаю внаслідок промислового перевороту, коли працю людей почали масово заміняти машинами, в Україні набудували багато фабрик і заводів (явище яке ми називали індустріалізацією). Насамперед, це відбувалося на місцях покладів вугілля, заліза та нафти.
Справи йшли добре. Занадто добре. Настав момент, коли почали виробляти так багато продукції, що ніхто вже не міг її купити (криза перевиробництва). Виробники були змушені знижувати ціни на власну продукцію, аж поки не пускали все по вітру. Мальків поглинули великі акули бізнесу. Так творилися монополії — великі гравці на ринку, що контролювали більше третини виробництва певного продукту.
Скорочення виробництва вело до звільнення робітників, або погіршення і так не надто хороших умов праці. На початку ХХ століття нормальною практикою був 12-годинний робочий день. Логічно, що однією з основних вимог революції стало введення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати та покращення умов праці.
1833—1887
Бородин — выдающийся композитор, видный ученый-химик, неутомимый научно-общественный деятель. Его музыкальное наследие количественно невелико, но разнообразно по содержанию. Интерес композитора к богатырским образам русского героического эпоса отразился в опере и двух симфониях, впечатляющих могучей силой, величавым размахом. Бородин создал неувядаемые образцы вокальной лирики. Его музыкальный стиль отмечен гармонической ясностью, тяготением к монументальности и классической завершенностью. Щедрый мелодический дар композитора питался как русской народной песней, так и восточной музыкой.
Александр Порфирьевич Бородин родился 31 октября (12 ноября) 1833 года в Петербурге. В 1856 году окончил Медико-хирургическую академию, а через два года получил степень доктора медицины. Интерес к музыке пробудился у Бородина рано. В детские и юношеские годы он увлекался игрой на виолончели, флейте и фортепиано и сочинял как любитель. Творческая активность композитора возросла благодаря сближению с Балакиревым и участию в деятельности его кружка, который получил впоследствии наименование «Могучей кучки». В своей Первой симфонии (1867) Бородин выступил как убежденный приверженец «новой русской музыкальной школы». В те же годы появилась серия его романсов эпического и лирического склада.
Исполнение Первой симфонии (1869) принесло композитору общественное признание. Тогда же были задуманы два монументальных сочинения — опера «Князь Игорь» и Вторая симфония, которую В В. Стасов впоследствии метко назвал «Богатырской» (завершена в 1876 году). Иная, лирическая сфера настроений преобладает в камерных произведениях — Первом (1879) и Втором (1881) струнных квартетах, а также романсах начала восьмидесятых годов (среди них — элегия «Для берегов отчизны дальной»). Последние крупные сочинения Бородина — программная симфоническая картина «В Средней Азии» (1880) и незаконченная Третья симфония (1887).
Скончался Бородин 15 (27) февраля 1887 года в Петербурге.