Похищение Персефоны Аидом
Была у великой богини плодородия Деметры юная дочь Персефона. Однажды прекрасная Персефона вместе со своими подругами, океанидами (дочерьми Океана и Тефиды), беззаботно резвилась в цветущей Ниссейской долине, на берегу Саронического залива, не ведая, что её отец - великий громовержец Зевс - решил отдать её в жёны своему мрачному брату Аиду, властителю подземного царства.
Аид, увидев цветущую красоту Персефоны, решил немедля похитить её. С этой целью он упросил богиню Земли Гею вырастить цветок необычайной красоты. Богиня согласилась, и в Ниссейской долине не замедлил вырасти дивный цветок, пьянящий аромат которого разливался далеко вокруг него. Персефона, увидев цветок, протянула к нему руку, но стоило ей только сорвать его, как тут же разверзлась земля: на чёрных конях в золотой колеснице появился из-под земли владыка царства теней Аид, который схватил юную, ничего не подозревающую Персефону, и в мгновение ока скрылся с ней на своих быстрых конях в недрах земли. Персефона от ужаса успела только лишь вскрикнуть… Однако, кроме Гелиоса, бога Солнца, никто не видел, как мрачный Аид похитил Персефону.
Объяснение:
ты можешь сократить или что-то своё дописать и что-то пропустить. надеюсь удачи
Объяснение:
Кохання — основа життя. Це почуття, яке дарує людині віру в себе, надію на щасливе майбутнє, сили для подолання будь-яких перешкод. Саме таким було почуття Остапа та Соломії. Та, як кажуть, хто не кохає, той і горя не знає.
Із самого початку твору автор примушує нас співчувати головним героям, захоплюватися ними. Остап і Соломія щиро кохають одне одного, але щастя не мають, бо бездушний лях спочатку розлучив їх, а потім погрожував хлопцеві позбавленням життя. Розлука з коханим завдавала болю дівчині, але вона розуміла, що лишатися йому не можна. І коли Остап втікає із рідного села у пошуках волі, Соломія вирушає за ним, за своєю долею. Не могла вона, вольова, мужня жінка, занапастити себе, приректи на довічне життя з нелюбом. Обираючи між сімейним і панським рабством та невідомістю вона, як справжня оптимістка, обирає останнє. Заради коханого Соломія «вбралася у штани та ладна мандрувати хоч на край світу», навіть кіс своїх не пошкодувала.
Її рішення спочатку злякало Остапа, але закохане серце юнака сповнилось надією і пліч-о-пліч вони помандрували на пошуки волі та щастя.
Яким же був цей шлях? З першими труднощами Остап і Соломія зустрілися під час переправи через Дунай. Чекаючи перевозу, вони, як і десятки інших втікачів, стоять у воді: «Тіло терпне, тіло деревеніє, кудись поділися ноги». Але дівчина терпляче зносить всі злигодні, вона не скаржиться, бо «чи не однаково гинути тут, серед сього багна, чи вдома в неволі»… Цього разу переправитися не вдалось, та молоді люди не зневірилися, вони вперто йшли до своєї мети. Працювали до нестями, будуючи пліт. І, нарешті, під покривом ночі Остап і Соломія залишають рідну землю, яка в одну мить стала для них чужою. Всі їхні думки, сподівання нарешті, здавалося б, здійснилися. Та гримнув постріл… Невже це кінець? Невже цей козак одним пострілом убив їхнє щастя? Ні, Соломія не розгубилася, вона не віддасть свого коханого в руки смерті. У темряві дівчина намагається перев’язати рану Остапові, а потім тягне його, напівсвідомого, за плавні. Жіноча любов, материнська турбота надавали Соломії сили у пошуках шляху до порятунку. Її наполегливість врятувала життя їм обом.