США в першій половині XIX ст. Реферат
У першій половині XIX ст. США переживали процес бурхливого розвитку капіталізму. На північному сході країни швидко зростала фабрична промисловість. Та же була сконцентрована більша кількість робітників. Н півночі та заході країни переважало фермерське господарство
Різні шляхи економічного розвитку Півночі і Півдня справили великий вплив на хід історичного розвитку США: буржуазія Півночі і плантатори Півдня у боротьбі за зміцнення своїх економічних позицій привели країну до громадянської війни.
Кінець XVIII - перша половина XIX ст. були часом стрімкої територіальної експансії США. Були приєднані Луїзіана (французьке володіння, що його продав Наполеон І) та придбана в Іспанії Флорида.
США взяли на себе місію вершителя долі усієї Західної півкулі, проголосивши в 1823 р. доктрину Монро. Сутність цієї доктрини полягала в тому, що США виступили проти можливого втручання європейських країн у латиноамериканські справи (після втрати Іспанією усіх колоній у Південній Америці) і в справи Американського континенту загалом. США як найбільша країна Західної півкулі відкрито проголосили своє право на політичне лідерство у цій частині планети
До середини XIX ст. внаслідок війн з індіанцями та з Мексикою територія США збільшилася в 2 рази. США не брали участі в європейських війнах, що давало можливість уникати великих витрат на армію і не зазнавати воєнних спустошень. Швидкому економічному розвитку сприяли і природні умови: м'який клімат, родючість землі, велика кількість лісів, корисних копалин.
Наявність вільних земель на заході США приваблювала переселенців із Європи. Серед іммігрантів було чимало кваліфікованих ремісників і робітників.
У 1800-1850 рр. населення США збільшилося більш ніж у 4 рази - з 5,3 млн. до 23 млн. осіб. Землі, що належали індіанським племенам, вважалися власністю держави, їх продавали білим переселенцям. Індіанців винищували або відтісняли все далі на захід.
«Каролінгське відродження» – перші в історії середньовічної Європи прояви глибокого й свідомого інтересу до античної культури та освіти, що припадають на правління Карла Великого та його найближчих наступників. Ці прояви були результатом взаємодії античної, християнської і варварської традицій.
Карл Великий, залишаючись щирим християнином, виявляв інтерес до античної культури, творів грецьких та римських авторів. Поряд із цим за його наказом збиралися германські старожитності, давні франкські пісні.
Карл Великий був добре освіченою людиною для свого часу: читав і розмовляв латиною, розумів грецьку мову, знав напам’ять великі уривки з творів отців церкви, проте писати так і не навчився.
Карл усіляко підтримував розвиток наук та мистецтв, любив книги, за до свого двору кращих учених і поетів з усієї Європи, мріючи створити навколо себе «Нові Афіни».
При дворі Карла Великого існував гурток «Академія» – на кшталт філософської школи грецького філософа Платона,– де за присутності імператора читали твори античних мислителів та церковних богословів, обмінювалися думками, сперечалися тощо.
Карл видав указ про обов’язкове навчання всіх дітей вільних людей. При центрах єпископств і монастирях засновувалися школи. Проте запровадити обов’язкове навчання не змогли через брак учителів.
Особлива школа, де готували людей для управління державою, існувала при дворі Карла. Для викладання у ній імператор за учених з усієї Європи. Програма навчання в цій школі, складена англосаксом Алкуїном, у майбутньому стала основою викладання в університетах середньовічної Європи.
За розпорядженням Карла в Турі, Меці, Реймсі, Сен-Дені й Корбі було створено бібліотеки та скрипторії, у яких був вироблений новий стиль письма – зрозумілий і вишуканий мінускул, і організовувалися школи мініатюристів.
Карл Великий доручив щорічно записувати всі події, що відбувалися у державі. Ці записи дістали назву аннали (від лат. «рік»).
Объяснение: