Люблінська унія була укладена 1 липня 1569 року – угода про об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу – Річ Посполиту.
Причини укладення унії полягали в тому, що Польща здавна прагнула підкорити собі Велике князівство Литовське, об'єднати дві держави в одну під владою одного монарха.
^ Для України люблінська унія мала як позитивні так і негативні наслідки.
Позитивні наслідки
- у рамках однієї держави об'єдналася більшість українських земель. Це сприяло культурному і політичному об'єднанню українського народу, створювало
передумови для перетворення його в націю;
- у Річі Посполитій запорозьке козацтво активно втягувалося в політичне життя і швидко перетворилося в самостійну політичну силу;
- в Україні розширилася мережа установ освіти, зріс вплив культури Західної Європи.
^ Негативні наслідки
- проявилися не відразу, однак вони спричинили болісні зміни і потрясіння в українському суспільстві:
-зросли повинності і податки для селян і міщан;
-українське населення зазнавало національно-релігійних утисків;
-багато українських князів і шляхта ополячувалися (відбувалася полонізація
знаті). Це означало, що українське суспільство втрачало свою політичну еліту;
-українці терпіли сваволю з боку шляхти і коронного польського війська;
-Польська держава не могла захистити українські землі від турецько-татарської агресії.
В то время когда римляне воевали с Ганнибалом, на Востоке возник военно-политический союз Македонии и царства Селевкидов . Филипп V Македонский и Антиох III стремились к переделу областей Восточного Средиземноморья. Воспользовавшись ослаблением Египта при малолетнем царе Птолемее V, Филипп V и Антиох III заключили соглашение о захвате и разделе владений Птолемеев на островах Эгейского моря, в Малой Азии и Сирии. Предполагалось, что Антиох завладеет Келесирией, Финикией и Кипром, а Филипп —малоазиатскими территориями Египта в Карии, островами Эгейского моря и Киреной. Однако совместных военных действий и взаимной союзников договор этот не предполагал, сказалось их взаимное недоверие и соперничество в борьбе за гегемонию в Восточном Средиземноморье. Заключив договор, Антиох III занял всю Келесирию, Филипп же захватил греческие города в проливах, разграбил побережье Пергама и оккупировал Карию. Захваты Филиппа и угроза превращения Македонии в сильнейшее государство в Эгейском море вызвали выступление против Филиппа V Пергамского царства, Родоса, Византия, Афин и других греческих городов. Таким образом, в Эгейском бассейне сложился антимакедонский военный союз. В войне с пергамо-родосским союзом Филипп V потерпел поражение в морском сражении при острове Хиосе (201 г. до н. э.) . Развивая военные действия против Филиппа V, союзники обратились за к Риму . Римляне не были заинтересованы в усилении Македонии. Захваты Филиппом островов Эгейского моря и юго-западных областей Малой Азии затруднили бы политическое и экономическое проникновение в бассейн Эгейского моря, а овладение Киреной могло поставить под угрозу мореплавание римлян во всем Восточном Средиземноморье. В Риме учитывали, что Филипп V в войне с Родосом и Пергамом потерял часть своей армии и флота и не имел ни времени, ни средств для скорого восстановления своих сил. Кроме того, вступая в войну с Филиппом, Рим мог получить сильных союзников в лице Родоса и Пергама. Вопрос о войне с Македонией был решен положительно в сенате и был вынесен на народное собрание, которое в конце концов санкционировало войну. В то время как римские легионы сражались в Испании, правитель огромной державы Селевкидов — царь Антиох III начал военные действия на западе Малой Азии. К этому времени монархия Селевкидов была сильнейшим государством эллинистического мира, претендовавшим на гегемонию во всем Восточном Средиземноморье. Стремясь привлечь греков на свою сторону, он развил активную дипломатическую деятельность в Греции, где недовольство Римом все углублялось. Народные массы в городах выступали против Рима за союз с Антиохом, господствующая же верхушка сохраняла верность римлянам и с их подавляла народные движения. Так было, например, в Афинах. С этого времени антиримское движение в Греции сливается с движением демократическим. Однако сирийскому царю удалось привлечь на свою сторону в Греции только Этолийский союз и мелкие города. Римское правительство, готовясь к войне с Антиохом, укрепило свой старый союз с Родосом и Пергамом. Ахейский союз выступил на стороне Рима .
Причини укладення унії полягали в тому, що Польща здавна прагнула підкорити собі Велике князівство Литовське, об'єднати дві держави в одну під владою одного монарха.
^ Для України люблінська унія мала як позитивні так і негативні наслідки.
Позитивні наслідки
- у рамках однієї держави об'єдналася більшість українських земель. Це сприяло культурному і політичному об'єднанню українського народу, створювало
передумови для перетворення його в націю;
- у Річі Посполитій запорозьке козацтво активно втягувалося в політичне життя і швидко перетворилося в самостійну політичну силу;
- в Україні розширилася мережа установ освіти, зріс вплив культури Західної Європи.
^ Негативні наслідки
- проявилися не відразу, однак вони спричинили болісні зміни і потрясіння в українському суспільстві:
-зросли повинності і податки для селян і міщан;
-українське населення зазнавало національно-релігійних утисків;
-багато українських князів і шляхта ополячувалися (відбувалася полонізація
знаті). Це означало, що українське суспільство втрачало свою політичну еліту;
-українці терпіли сваволю з боку шляхти і коронного польського війська;
-Польська держава не могла захистити українські землі від турецько-татарської агресії.