Столипінська земельна реформа (1906–1917) - вжита російським урядом, щоб селяни мали можливість володіти землею індивідуально. Її метою було заохочення працьовитих селян придбати власну землю, і в кінцевому рахунку створити клас процвітаючих, консервативних, дрібних фермерів, який би стабілізував вплив у сільській місцевості та підтримував би самодержавство.
Відсутність економічного успіху в сільському господарстві після емансипації 1861 року, а також жорстокі селянські повстання, що відбулися під час Революції 1905 р., підказували необхідність відмовитися від общинного землеволодіння та замінити його на індивідуальну власність на землю. 22 листопада (9 листопада за старим стилем) 1906 року, поки Дума (формальний законодавчий орган) не засідала, прем'єр-міністр Петро Аркадійович Столипін видав указ, який дозволив кожному селянському господарству вимагати індивідуального права власності на свою землю та вихід з комуни. Домогосподарство також може вимагати, щоб комуна надала йому консолідовану ділянку, еквівалентну розсіяним смугам, які вона обробляла. Крім того, указ скасував спільну власність домогосподарств і зробив голову кожного домогосподарства єдиним власником майна
Реформа мала лише помірний успіх. До кінця 1916 р. не більше 20 відсотків селянських дворів мали право власності на свою землю, хоча менше (приблизно 10 відсотків) отримало консолідовані наділи. Реформа не перетворила селянство на опору підтримки, необхідну самодержавству. І протягом 1917 року селяни повсюдно брали участь у революціях, заволодівши майном, яке належало столипінським фермерам.
В ходе кровопролитных войн шло объединение Франции под властью короля с одновременным освобождением территорий, захваченных англичанами. Окончательная победа над феодальной раздробленностью во Франции связана с именем короля Людовика ХI.
Наиболее опасным соперником Людовика ХI и главным препятствием на пути создания сильного централизованного государства было Бургундское герцогство – последнее крупное сеньориальное владение во Франции. Его правители часто действовали независимо от короля. Подчинение этого герцогства привело к завершению процесса объединения Франции. К концу правления Людовика ХI только город-порт Кале и герцогство Бретань оставались вне владений короля. К концу ХV в. во Франции благодаря твердой королевской власти завершилось объединение множества обособленных ранее областей в одну страну, государство. Население с этих времен начинает считать себя французами, складываются общие для всей страны французский язык и французская культура.
Ситуация в Англии после поражения в Столетней войне во многом напоминала обстановку во Франции начала ХV в. В правление короля Генриха VI Англия оказалась во власти соперничавших знатных дворянских родов. Это соперничество вылилось в Тридцатилетнюю междоусобную войну (1455–1485). Эта война получила название Войны Алой и Белой роз, по изображениям на гербах противников. В результате длительной войны погибли многие представители английских династий и знатнейших родов. Она расчистила почву для восстановления крепкой власти при новом короле Генрихе VII Тюдоре, пришедшем к власти в 1485 г.
Что касается других государственных формирований Западной Европы – Германии и Италии, то они в Х—ХI вв. были объединены в одно государство – Священную Римскую империю. Управляли ею германские императоры, которые короновались в Риме главой католической церкви – папой. В течение длительного периода междоусобных войн эта Империя распалась на множество самостоятельных княжеств, королевств, городов-республик и Папскую область.