Римська імперія відіграла важливу роль у розвитку людства. З точки зору Римської імперії історію людства останніх трьох тисячоліть (від IX століття до н. е. до XX століття) можна розглядати наступним чином:
місто-держава Рим (Королівська доба, 753 рік до н. е. — 510 рік до н. е.).
Легендарне заснування Риму втікачами з іншого стародавнього міста-держави — Трої. Див. Стародавній Рим.
Римська республіка. (509 рік до н. е. — 133 рік до н. е.)
Поширення впливу Риму на інші міста-держави Середземного, а потім і Чорного морів. Цікаво, що в грецьких джерелах цей період називається Ρωμαϊκή Δημοκρατία (Римська демократія). Цей період закінчується періодом громадянських війн (133 рік до н. е. — 28 рік до н. е.).
Старожитня (антична) Римська імперія.
Зростання впливу військових на життя і владу Римської республіки. Зміна форми управління і перетворення її на імперію, грецькою — Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία (Римська автократія, Римське самодержавство). Завоювання і поширення впливу Римської імперії на землі, які розташовані поблизу від Середземного і Чорного морів, вихід до Атлантичного океану і досягнення Британії.
Стародавній Рим характеризується автократичною формою державного правління. В цей час цивілізація Стародавнього Риму досягла свого найбільшого розквіту та домінувала на заході Євразії. Приблизно у цей же час найбільшого розквіту досягає і Китайська імперія (династія Хань).
Ще у часи республіки, задовго до проголошення першого імператора, Рим поширював свої володіння за рахунок завоювань. Проте Римська імперія зуміла об'єднати значну територію з багатьма народами, мовами та релігіями не тільки як держава, але й як форма суспільства та світова ідея (лат. imperium sine fine — безмежна імперія). Під час правління імператора Траяна внаслідок завоювання Дакії у 116 році н. е. під владою Риму знаходилась держава з територією 5 900 000 км².
Влада імператора змінила 500-літню владу Римської республіки (509 рік до н. е. — 133 рік до н. е.). Це стало можливим завдяки ослабленню держави внаслідок громадянських війн (133 рік до н. е. — 28 рік до н. е.). Існує декілька пропозицій щодо початку часового відліку імперської доби, серед них:
44 рік до н. е. — призначення Юлія Цезара довічним диктатором
2 вересня 31 року до н. е.— перемога Октавіана у битві при Акції та кінець громадянських воєн
16 січня 27 року до н. е.— присвоєння Октавіану титулу Авґуст (лат. Augustus) Римським сенатом і, таким чином, становлення першого Римського імператора
Кінцем імперської доби стародавнього Риму прийнято вважати 4 вересня 476 року, коли Західну Римську імперію завойовують германці. Також розрізняють два періоди імперської доби: принципат та домінат.
Принципат (27 рік до н. е. — 283 рік н. е.). Період, коли імператор був першим — принцепсом, принцом, серед рівних йому римських старшин - сенаторів.
Домінат. (284 рік н. е. — 394 рік н. е.). Період, коли імператор був господарем і богом у Римі, — dominus et deus (господь і бог). Цей період почався правлінням імператора Діоклетіана
Перенесення столиці імперії до нового Риму — Константинополя, і розпад її на дві частини — західну і східну.
Костянтин Великий переносить столицю до Константинополя (Царгорода), запроваджує на державному рівні нове віровчення — християнство.
Онуки Костянтина Великого ділять імперію на три частини, з яких дві потім об'єднуються в одну.
Падіння західної частини імперії і піднесення східної частини імперії (Візантії) — див. Візантійська імперія.
Падіння східної частини Римської імперії у 1453 році і утворення на її основі Османської імперії (один з титулів османських султанів — імператор римський).
До нині відчувається вплив того часу в культурі, правознавстві, технології, мистецтві, мові, релігії, державному устрої, військовій справі та архітектурі західних цивілізацій.
Объяснение:
К концу сентября 1941 года войска нацистской Германии овладели Смоленском и Киевом, блокировали Ленинград. На юго-западном направлении противник также добился значительных успехов: в битве под Уманью и в «киевском котле» были разбиты основные силы Юго-Западного фронта РККА, была занята большая часть Украинской ССР. В середине сентября вермахт вышел на подступы к Крыму.
Крым имел стратегическое значение, как один из путей к нефтеносным районам Кавказа (через Керченский пролив и Тамань). Кроме того, Крым был важен как база для авиации. С потерей Крыма советская авиация лишилась бы возможности налётов на нефтепромыслы Румынии, а немцы смогли бы наносить удары по целям на Кавказе. Советское командование понимало важность удержания полуострова и сосредоточило на этом усилия, отказавшись от обороны Одессы.
Положение войск до начала операции
Единственный наземный путь в Крым лежал через Перекопский перешеек. В целом, оборона полуострова возлагалась на сформированную в августе непосредственно подчиняющуюся Ставке ВГК 51-ю Отдельную Армию под командованием генерал-полковника Ф. И. Кузнецова. Северное направление прикрывали три стрелковые дивизии: 276-я (ком. ген.-майор И. С. Савинов) — Чонгар и Арабатскую стрелку, 156-я (ген.-майор П. В. Черняев) — Перекопские позиции, 106-я (полк. А. Н. Первушин) растянулась на 70 километров по южному берегу Сиваша. Три кавалерийские дивизии — 48-я (ген.-майор Д. И. Аверкин), 42-я (полк. В. В. Глаголев) и 40-я (полк. Ф. Ф. Кудюров), а также 271-я стрелковая дивизия (полк. М. А. Титов) имели противодесантные задачи. Четыре сформированные в Крыму дивизии — 172-я (полк. И. Г. Торопцев), 184-я (полк. В. Н. Абрамов), 320-я (полк. М. В. Виноградов), 321-я (полк. И. М. Алиев) охраняли побережье[2].
12 сентября передовые немецкие части вышли к Крыму. Командующий 11-й армией Манштейн принял решение создать группировку войск в составе: 54-го армейского корпуса, 3-й румынской армии и 49-го горного корпуса, снятого с ростовского направления, артиллерию РГК, инженерных войск и зенитной артиллерии. Воздушную поддержку оказывали части 4-го воздушного корпуса люфтваффе.
К середине октября решением Ставки ВГК из Одессы была переброшена Приморская армия. Таким образом, советские войска стали насчитывать 12 стрелковых (вероятно, от двух до четырёх из них не были окончательно сформированы) и 4 кавалерийские дивизии. Вместе с тем, немцы смогли выделить для захвата Крыма 11-ю армию в составе 7 пехотных дивизий (по мемуарам Манштейна — шести: 22-й, 72-й, 170-й, 46-й, 73-й, 50-й) и румынского горного корпуса из двух бригад
Промышленная революция в Англии началась еще в конце XVIII в., а затем охватила другие западные страны. Она была важным фактором социального развития европейских стран. Революцию в промышленности совершили главным образом паровой двигатель и фабрика, а преобладание машинного производства над ручным и производство машин машинами означало ее победу. В Англии она завершилась в середине XIX в., во Франции, в Германии, Австрии — на 20—30 лет позже.
Промышленность в Европе 1850 г.
Промышленность в Европе 1850 г.
Крупные изменения произошли на транспорте. Быстроходные поезда пришли на смену медленным повозкам, парусные суда заменялись пароходами, строились каналы, улучшались дороги.
В первой половине XIX в. главной отраслью промышленности оставалось текстильное производство, но быстрыми темпами возрастала добыча каменного угля и железной руды, выплавка металла. Экономическая мощь государства измерялась тогда количеством машин, тысячами и миллионами тонн переработанного хлопка, добытого угля, выплавленного металла, тысячами километров железнодорожных линий. Западная Европа вступила в «век пара и железа».
В Англии, например, выплавка чугуна в первой половине XIX в. увеличилась более чем в 12 раз.
Если техническая сторона промышленной революции заключалась в переходе от ручного мануфактурного производства к фабричному, то ее социальную сущность составляло формирование двух новых общественных классов — промышленной буржуазии и наемных рабочих, или пролетариата. При феодализме они составляли вместе с крестьянством низшее третье сословие, теперь же превратились в два основных класса капиталистического общества, которые занимали различное общественное положение и имели различные интересы.