Отто фон Шенхаузен Бісмарк походив із знатного, але збіднілого прусського дворянського роду. Він народився в невеликому маєтку Шенхаузен, неподалік від Берліна. Наслідуючи сімейну традицію, він повинен був стати військовим, але мати мріяла бачити сина дипломатом і Отто поступив на юридичний факультет Геттінгенського університету. Науками майбутній канцлер себе не обтяжував, віддаючи більшу частину свого часу фехтування та пивним. Згодом він не раз хвалився перемогами в 27 дуелях. Закінчивши освіту в Берлінському університеті, Бісмарк намагався вступити на дипломатичну службу, але не зміг цього зробити через відсутність зв'язків і став чиновником судового відомства. Однак ця робота була нетривалою, тому що незабаром Бісмарк залишив посаду і перебрався в село, де став управляти двома батьківськими маєтками. Незабаром він став процвітаючим поміщиком, який славився своїми мисливськими і іншими перемогами. Бісмарк був надзвичайно вольовою і фізично витривалим людиною. У світських колах його називали «скаженим юнкером». За політичними поглядами Бісмарк був затятим монархістом. Згодом один із сподвижників так сформулював його політичне кредо: «Сила переважає над правом!» У дні революції 1848 року Бісмарк з'явився в Берлін для придушення бунтівників на чолі озброєного загону зі своїх селян. Дії Бісмарка були помічені владою, і через кілька років саме йому було довірено посаду керівника німецької зовнішньої політики. Політична кар'єра Бісмарка розпочалась з поста посланника Пруссії при союзному сеймі у Франкфурті. Там він вивчив всі хитросплетіння австрійської політики і зрозумів, що Австрія хоче послабити вплив Пруссії і грати головну роль на політичній арені. Для того щоб надати протидію Австрії в цьому її прагненні, необхідно було обзавестися сильним союзником.
Шестой царь Вавилона - Хаммурапи, один из величайших политиков древности, правил Вавилоном с 1792 по 1750 г. до н. э. Взойдя на трон небольшого царства, расположенного в среднем течении Евфрата, Хаммурапи закончил свои дни повелителем огромного (по тогдашним меркам) государства. После объединения страны Хаммурапи пришлось решать очень сложные задачи. Чтобы владения не распались на отдельные области, власть царя должна быть сильной. Но Хаммурапи не мог отбирать у крестьян землю, вновь создавать крупные царские хозяйства, набирать ремесленников в царские мастерские. Такие действия привели бы к быстрому упадку страны - люди успели привыкнуть к самостоятельности и относительной свободе, к доходам от рыночной торговли. Мудрый Хаммурапи нашел позволяющие управлять деятельностью подданных. Он стал автором самого известного на Древнем Востоке сборника законов, названного историками "Кодексом Хаммурапи" - каменный столб с изображением царя Хаммурапи и текстом 247 его законов, написанным клинописью. Из этих законов (в основном) и стало известно о жизни Вавилонии и о том, как Хаммурапи управлял страной. Хаммурапи не стал создавать царские поместья, отбирая землю у крестьян. Он воспользовался участками, которые общины выделяли ему как царю. На эти земли Хаммурапи посылал своих людей - воинов и так называемых "мушкену". Мушкену считались приближенными царя и получали от него землю, скот и зерно, необходимые для ведения хозяйства. Кража имущества у мушкену каралась строже, чем кража у простого крестьянина. Так царь мог влиять на жизнь сельских общин через верных ему и зависимых от него людей. Пришлось царю заниматься и крестьянскими долгами. Раньше крестьяне платили налоги, в основном, зерном, маслом, шерстью. Хаммурапи начал взимать налоги серебром. Однако, далеко не все крестьяне продавали продукты на рынках. Многим приходилось брать серебро в долг у тамкаров (заимодавцев) за дополнительную плату. Тем, кто был не в состоянии расплатиться с долгами, приходилось отдавать в рабство кого-нибудь из родственников. Хаммурапи несколько раз отменял все накопившиеся в стране долги, ограничил долговое рабство тремя годами, но справиться с проблемой долгов ему так и не удалось. Немудрено, ведь среди тамкаров были не только торговцы, но и сборщики налогов, и хранители царской казны.
