Якщо я був би Олександром Македонським, я б зробив сильну армію без до батька. Сам би об'єднав Македонію і Грецію, встановив би нові форми військового ладу. Я б не спалив Персеполь, не зруйнував би старі культури Тиру та Сидону, не знищив би десятки міст, найбільші цінності науки і культури переможених народів. Я б не робив союз переможця і переможеного, раба і пана. Я б не був настільки жорстоким, щоб зрівняються з гіршими тиранами. Я б не продавав в рабство тридцять тисяч доблесних фиванцев і не розіп'яв б захисників Тіра за те, що вони захищали свою батьківщину. Не став би виганяти греків зі свого війська. Нарешті не надягав би перські штани і атласні туфлі, щоб мої бойові товариші цілували мені ноги, як богу!
На відміну від Польщі, Литва застосувала зовсім іншу стратегію освоєння нових земель.
Литовські князі — нові об'єднувачі Русі. Вони відвойовують руські землі у поляків і монголів.
Приєдання білоруських та українських земель розпочав Гедимін, засновник однойменної князівської династії. У 1340 р. син Гедиміна, Любарт, втрутився в боротьбу за Галицько-Волинську спадщину й урвав у Казимира ІІІ Волинь.
А великий князь литовський Ольгерд остаточно відвоював території у монголів. Він вдало скористався з розробленості Орди і у 1362 р. завдав поразки військам трьох татарських племен у битві на р. Сині Води. Князівства Південної Русі приєдналися до ВКЛ.
У 1385 р. була підписана Кревська унія —шлюбний договір між великим князем литовським Ягайлом та польською королівною Ядвігою. Ягайло прийняв католицтво і став польським королем. Ця угода мала винятково політичну вигоду. Польщі та Литві надокучав спільний ворог — Тевтонський орден. У 1410 році спільна польсько-литовсько-руська рать на чолі з Вітовтом завдала поразки німецьким хрестоносцям у битві під Ґрюнвальдом.