Объяснение:
Несчастья Петра-I и России имели в своей основе то, что Петр-I так и не приобрел политического сознания, а имел лишь смутное ощущение, что у его власти нет границ (эта точка зрения созвучна с материалом сайта: http://historiosophy.ru/fakty-i-gipotezy/pochemu-liberaly-obozhayut-petra-i.html). Отсутствие серьезных учителей и духовных наставников привели к тому, что из Петра-I вырос правитель без правил, которые политически оправдывают и одухотворяют власть, без элементарных политических понятий и духовно-общественных сдержек. Петр-I не понимал ни духовной основы, ни политической физиологии народной жизни. Вся его преобразовательная деятельность основывалась на глубокой убежденности о всемогуществе властного принуждения. У него не было соратников и единомышленников. На всех этих сенаторов, светлейших, князей он смотрел как на своих дворовых слуг и частенько бивал их палкой.
Петр-I был убежден, что силой и принуждением можно навязать народу недостающие ему блага. Но понятия о благах у Петра-I были весьма специфические. Так, например, он считал питье водки благом. Привыкнув к простой водке, Петр-I требовал, чтобы ее пили и его гости, вне зависимости от пола, возраста и общественного положения. На ассамблеях обычно появлялись гвардейцы с ушатами сивухи, распространяющей зловонный запах. Пить ее было положено всем, причем часовым приказывалось никого не выпускать с ассамблеи, пока не прикажет царь. При этом Петр I был убежден, что он благодетельствует своих гостей.
Этим самым Петр-I насадил пьянство на Руси, ибо деньги на свои реформы он черпал в производстве и продаже водки.
Объяснение:
Кри́мське ха́нство (крим. Qırım Hanlığı, قريم خانلغى), самоназва — Престольний Крим та Половецьке поле (крим. Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq, Та́хт-і Крим вє Де́шт-і Кипча́к[⇨]) — станово-представницька історична держава кримської династії Ґераїв. Існувала у 1441–1783 роках. Займала територію Криму, степів Північного Причорномор'я в межиріччі Дністра і Дону, а також земель північної Кубані. Заснована Хаджі І Ґераєм у 1441 році внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. 1478 року, за правління його сина Менґлі І, визнала Османського султана як халіфа мусульман-сунітів. Тримала у васальній залежності кочовиків Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд, малих ногаїв Кубані та черкесів Північного Кавказу. У кінці XV та на початку XVI століття, до коронації Івана Грозного[1], вважалася єдиним спадкоємцем Золотої Орди, на підтвердження чого Московія до 1700 року сплачувала данину Кримському ханству.
Зазнала сильних руйнувань під час російсько-османської війни 1735–1739 років. 1774 року здобула повну незалежність як від Туреччини, так і від Росії в результаті чергової поразки Османської імперії від Росії, що було письмово закріплено мирним договором. 1783 року Російська імперія порушила договір та анексувала Кримське ханство у результаті воєнної кампанії Потьомкіна. З великих держав тільки Франція виступила з відкритим протестом проти цього акту[2].